Вітіко - Адальберт Штіфтер
— Конрад тепер рушить у похід на Рим, — проказав Реґімберт, — і багато людей хвалять хлопця Фрідріха.
— Усе в руках Господа, — мовив Здик. — Роди вимирають, інші множаться, держави зникають і виникають. У нас люди з князівського престолу скотились до злиднів, інші від плуга піднеслися до влади, міста і роди панували і щезли. Але Господь творить через людей дива, які сяють від сходу до заходу і які не забудуться, навіть якщо ми втратимо їх унаслідок нечистості свого серця.
— Ти кажеш, брате Здику, — відповів Реґімберт, — про визволення Святої землі від ганьби осквернення завдяки завзяттю грішних людей. Оце і є диво, яке сталося за наших часів і яке не забудеться. Це моя молитва вдень, мої роздуми серед ночі й моя мрія уві сні, що і я коли-небудь потраплю до тієї землі. Я розповідаю й повторюю собі, як дивовижно все відбулося. Є один чоловік із дрібним тілом, кволими членами, почорнілими щоками й босими ногами — пустельник Петер, що приходив до святого отця Урбана. Він розповідав, як добувся до Єрусалима і як там люди піклувалися про нього, як шляхетні жінки мили йому ноги, бо ж поширилася звістка, що прощі служать спасінню душі, завдяки чому людина позбавляється провини, стає побожніша, приносить реліквії, які забезпечують вічне благословення, тож багато, й дедалі більше, людей подалося до Єрусалима, щоб долучитися до спасіння. І що більше людей іде до Єрусалима, то більше невірних приходить з азіатської землі, і вони все завоювали аж до моря, стали для прочан пострахом і небезпекою, вимагають плату, коли люди хочуть доступитися до святих місць. Але прочани терплять страх і небезпеку, дають плату. Зіфрід, архієпископ Майнцький, Оттон, єпископ Реґенсбурзький, Ґюнтер, єпископ Бамберзький, Вільгельм, єпископ Утрехтський, що мали численний почет, зазнали нападу і втратили майно та людей. Із сімох тисяч християн, що пішли на прощу, п’ять тисяч убито. Дітріх, граф Трірський, що вбив Куно, архієпископа Кельнського, пішов, щоб покаятись за тяжку провину, до Єрусалима і вже не повернувся. Вельможні прочани фон Вульфенберґ, фон Таль, фон Бінґен пропали, і про них ніколи нічого не чули. Над однією гарною абатисою чинили наругу, аж поки вона померла. Турки занапащають святі місця, трощать церковне начиння, вбивають священиків і знущаються з них, патріарха схопили за бороду та волосся і повалили на землю, плювали йому в обличчя, а коли бідні прочани не мали чим заплатити, їх проганяли назад, і християни нічим не могли допомогти їм, бо їх самих пограбували і принизили, а оскільки про прочан ніхто не міг подбати, по дорозі додому вони часто знесилювалися. Пустельник дістав листи, які йому передав патріарх Сімеон і які давали йому ще й інші люди, незліченні люди. Святий отець відповів, що він подумає про допомогу. Петер пішов потім через Альпи і розповідав там, роздавав листи. В листопаді 1095 р. святий отець скликав у Клермоні збори трьохсот єпископів. Прийшли й абати, герцоги, шляхтичі, лицарі і народ. Святий отець проводив збори просто неба й казав: вчення Спасителя багато сотень років проповідували в Азії, звідти воно поширилося на цілий світ, а тепер там порядкують невірні. Яке лихо! А проте є ще більше лихо. Святе місто Єрусалим і Свята земля перебувають під їхньою владою. Спаситель, що прибрав людську постать, подорожував там, вимовляв там свої слова, творив дива, жив там і помер там. А тепер там немає спасіння. В церкві Воскресіння, завдяки якому він відібрав у смерті її силу, виголошують диявольські слова, в святих приміщеннях стоять в’ючні тварини, християн переслідують, зі священиків знущаються і вбивають їх, а прочани, щоб мати тільки змогу поглянути, повинні давати велику плату. Нам усім було б краще, якби ми померли, ніж жити отак і терпіти це лихо. Я кажу: нехай кожен зречеться сам себе, кожен візьме хрест Спасителя, нехай жоден християнин не свариться з іншим, нехай жоден не позиває іншого до суду, нехай ніхто не буде сміливим перед сусідом, бо треба бути сміливим перед поганами, щоб заробити прощення гріхів; нехай ніхто не боїться небезпеки, бо той, хто з чистим серцем бореться за Господа, долатиме ворогів і не знатиме ніякої нестачі, бо хто здобуває Бога, той багатий; нехай нікому не перешкодять нарікання ближніх, бо милосердя Господнє захищає дім. Святий отець не встиг доказати своїх слів, як серед народу зринув крик, наче грім, усі як один кричали: «Цього хоче Господь!» А коли знову запанувала тиша, святий отець сказав: правду написано в Святому Письмі: «Де двоє чи троє в ім’я моє зібрані, — там я серед них». Так сталося і з вами, бо ж ви як один чоловік єдиними вустами закричали: «Цього хоче Господь!» Відтепер ці слова — ваш поклик, а хрест — ваш знак, знак сили і смирення. А хто наважиться перешкодити святому заходові, того спіткає прокляття папського престолу, а той, хто сприятиме, той матиме підтримку ім’ям Господа від вічності до вічності. Коли святий отець закінчив своє звернення, Адемар де Монтей, єпископ із Пюї, став перед ним навколішки і попросив дозволу взяти участь у святому поході, потім став навколішки Ґійом, архієпископ Оранський, і теж попросив про це, потім стало навколішки багато людей і просили, і більшість зібраних зголосилися йти в похід і хвалили його. Раптом люди, побачивши на чиємусь одязі червону тканину, червоний шовк або полотно, повідривали їх і повирізали з них хрести, прикріпивши їх собі на плечі. Старі люди, які жили тієї пори, розповідали, що звістку про те, що відбулося в Клермоні, поширили одночасно в усіх країнах християнського світу. Єпископи і священики проповідували тепер хрест, а прочани закликали до походу. Чоловік розлучався з дружиною, дружина — з чоловіком, батько-мати — з дітьми, діти — з батьками-матерями, брат — із сестрою, сестра — з братом, хлібороб забував про поле, пастух — про отару, ченці та черниці покидали свої келії, і всі: чоловіки і жінки, високого роду і низького — хотіли неодмінно взяти участь у мандрівці народів до Святої землі. Вже не було часу відкинути тих, хто був непридатний, і всі, наче один бурхливий потік, ринули вперед. Незліченні тлуми людей вирушили одразу з лицарем Вальтером і пустельником Петером, але вони загинули. Потім рушили інші люди з графом Еміко,
