Вітіко - Адальберт Штіфтер

Нормандії. Він теж був звичайний шляхтич, а його рід мав деякий авторитет. Він узяв собі за дружину шляхетну дівчину Моріелу, а вона народила йому доньку і п’ятеро синів. А коли вона померла, він одружився зі шляхетною дівчиною Фрезендою, і вона народила йому доньку і семеро синів. Вони виховали і доньок і синів. Юнаки були вправні в усіх чоловічих і лицарських чеснотах. І тоді батько сказав: якщо мої маєтності поділити між вами, кожному дістанеться надто мало, а якщо вони дістануться комусь одному, він зможе й далі зберігати авторитет свого роду, а якщо й решта здобудуть собі славу та маєтності, ви всі зможете набути значущості. І тоді троє синів, Вільгельм, Дроґо і Гумфрід, пішли в Італію і стали на службу герцога Капуї. Цей герцог виявився скнарою, і вони пішли на службу до герцога Салерно. Той передав їх грецькому імператору Михаїлу, і вони разом із людьми з Нормандії, що потім прийшли туди, розгромили для нього на острові Сицилії сицилійське і сарацинське військо. Проте греки одурили їх під час поділу здобичі й були підступні, тож нормандці були змушені втекти до Італії. Там вони здобули штурмом місто Мальфі, перетворили його у фортецю, яка мала бути їхньою спільною власністю, а всім здобутим вони мали ділитися. Вільгельма визнали за проводиря. Він повів людей проти греків, які намагалися викинути зайд із країни, й переміг греків. Але Вільгельм помер. Проводирем тоді став Дроґо, і до нього прибуло ще семеро синів Танкреда. Греки не спромоглися ані одержати перемогу, ані подарунками виманити чужинців із країни, і тому вирішили вдатися до підступу. Дроґо, коли він пішов до церкви в Монтелло, вбили, багатьох його людей перебили, і того дня, напевне, знищили всіх норманів. Але замість Дроґо став Гумфрід, він скликав своїх, вони взяли штурмом Монтелло, перебили зрадників і зміцнили свою владу. Тепер уже святий отець Лев намірився вигнати їх із країни й наказав їм покинути Італію. Вони не послухалися. Тож він посунув на них разом із людьми герцога Беневента, з греками і навіть німцями. Але перемогли нормани і полонили святого отця. Вони засвідчили йому велику шанобу, і він надав їм у ленне володіння те, що вони мали і те, що вони ще завоюють у нижній Італії. Коли Дроґо помер, на його місце став наступний син Танкреда — Роберт Ґвіскар. Казали, наче той Роберт мав дуже гарні червоні щоки, сині очі й біляве волосся. Але люди вже не слухалися проводиря. Між ними виникли чвари, всі розділились і жили в своїх замках. Роберт збудував собі замок, і був змушений красти харчі, влаштував нібито похоронну процесію до одного монастиря і, залякавши ченців, домагався від них грошей і харчів, потім заманив до свого замку одного багатого чоловіка й вимагав за нього викуп. Потім в Апулію приїхав наймолодший син Танкреда — Рожер. Він був гарний і білявий, як і його брат, але більший. Спершу він жив у згоді зі своїм братом Робертом. Та потім вони розсварилися й воювали між собою. Рожер отримав від свого брата замочок у подарунок і був змушений грабувати на шляхах, а вночі зі своїм слугою крав коні. Брати знову примирилися, а примирившись, Роберт відбив землі в Апулії, а Рожер здійснив грабіжницький похід на Сицилію і здобув місто Мессіну. Згодом брати знову розсварилися і воювали один з одним. Та потім Рожер якось урятував свого брата з полону та від смерті, і відтоді вони жили в злагоді аж до смерті й допомагали один одному. Рожер переміг сарацинів у Сицилії, потім до нього приїхав Роберт і брати пройшли з військом по всьому острову. Згодом обидва повернулися в Апулію, брали міста голодом, штурмом або переляком, знову завоювали Палермо, а далі й решту Апулії. Рожера визнали герцогом Сицилійським, а Роберта — герцогом Апулійським. Потім Роберт спорядив військо проти грецького імператора Олексія, поплив до Греції, переміг імператора в багатьох битвах і от-от мав завоювати всю імперію. Але на батьківщині виникли заворушення, і святий отець Григорій VII покликав Роберта на допомогу, бо його обступив облогою імператор Генріх в замку Святого Ангела. Роберт лишив свого сина Боемунда в Греції, повернувся додому, розбив бунтівників і разом із братом подався на Рим і визволив святого отця. Тим часом Боемунд переміг греків у трьох битвах. Роберт рушив у другий похід проти греків, але помер. Його сини сварилися між собою, і зрештою його рід остаточно згас. Помер і Рожер, його наступником став його син, теж Рожер, і цей другий Рожер став володарем Сицилії та Апулії. Потім він став королем, і дванадцять років тому під час святого Різдва в архієпископській церкві Палермо його помазав кардинал, присланий від антипапи Анаклета. Блаженний на небесах імператор Лотар після свого походу на Рим задля коронування завоював усю Італію, загнав Рожера на Сицилію і висадив на папський престол святого отця Інокентія, та, коли Лотар повертався до Німеччини й помер по дорозі, Рожер знову відвоював усі землі нижньої Італії, і святий отець Інокентій визнав його королем Апулії, Калабрії, Капуї та Сицилії. І тепер він, цей онук простого чоловіка Танкреда, постав як могутній володар, готовий забрати геть усе, нехай навіть так багато, як тільки можна уявити собі. А яке тим часом становище у верхній Італії? Якщо на словах там визнають імператора, то насправді ніхто на нього не зважає, там панують пожадання, Венеція воює з Равенною, Флоренція і Піза з Луккою і Сієною, Верона та Віченца з Падуєю і Тревізо, Болонья з Моденою, і в тій боротьбі беруть участь і місцеві пани, маркграф Тосканський обстоює флорентійців, граф Ґвідо — їхніх ворогів, виникли ватаги грабіжників, які грабують і ворогів, і друзів, нападають на єпископів та абатів. Хіба абат із Клюні, на якого теж напали розбійники, не писав королю Рожеру: «Ох, коли ця бідолашна земля буде підпорядкована твоїй владі?» І хіба ці слова не стали відомі? Якщо німецький король не прийде на порятунок, Рожер захопить ту землю, однією рукою триматиме її, а другу простягатиме через Альпи і намагатиметься проковтнути все, бо ж інакше все розпадеться.

— Таж воно так, превелебний брате Реґімберте, — зітхнув Здик, — високе буде принижене, а мале — піднесене. Не менш сильні, ніж ці Рожер, Роберт, Боемунд, Вільгельм і Дроґо, є ще й інші люди в цьому світі, і хтозна, чи не ходить серед нас німецький король