Зірки Егера - Геза Гардоні

Небо було чорним, але земля, куди не глянь, ряхтіла тисячами червоних зірок. То світилися вогнища турецького стану.

Добо стояв непорушно, вдивляючись у далечінь.

Раптом у нічній темряві з північного боку пролунав пронизливий чоловічий голос. Він зринув десь неподалік із безпросвітної пітьми:

— Гергею Борнемісса! Королівський лейтенанте! Чуєш?

Тиша, тривала тиша.

І знову розлігся той же голос:

— Ти маєш турецьку каблучку, а в мене угорський хлопчик. Каблучка моя, а хлопчик — твій син.

Тиша.

Знову крик:

— Якщо хочеш одержати дитину, вийди до ринкових воріт. Віддаси каблучку — поверну тобі сина. Відповідай, Гергею Борнемісса!

Добо бачив, як вартові обернулися в той бік, звідки долинав крик, але в пітьмі нічого не можна було розрізнити.

— Мовчіть! — буркнув Добо, дзенькнувши шаблею.

Ніхто не відповів.

Знову пролунав крик:

— Не віриш!.. Так повіриш, коли я кину тобі голову твого сина!

Добо озирнувся праворуч, ліворуч. Знову дзенькнула шабля.

— Не здумайте сказати це панові Борнеміссі! Хто мовить хоч єдине слово йому чи комусь іншому, бігме, звелю всипати двадцять п'ять палиць.

— Спасибі, пане капітан,— хрипко сказав хтось за спиною Добо.

Це був Борнемісса.

Він прив'язував до стріли чорне клоччя і, намащуючи його смолою, говорив:

— Щоночі кричать отаку нісенітницю. Минулої ночі кричали Мекчеї, що дружина передає йому вітання з шатра Арслан-бея.

Він умочив стрілу в глек з олією і вів далі:

— Моя дружина і син у Шопроні. Ні влітку, ні взимку вони не виїжджають звідти.

Знову крик:

— Чуєш, Борнемісса! Твій син у мене. Через годину підійди до воріт, побачиш його!

Гергей уклав стрілу в лук, підніс до вогню й миттю випустив у той бік, звідки долинав крик.

Вогненною кометою розітнула стріла темряву, на хвилю осяяла пагорб на сході, звідки щоранку сходило сонце.

На пагорку стояли два турки в каптанах. Один тримав у руці рупор. У другого око було перев'язане білою хустиною.

Дитини з ними не було.

Трапилася вночі й інша пригода.

Варшані попросив пустити його. Вартові знали, що вони зобов'язані будити Добо при з'яві будь-якого вивідувача.

Але будити Добо не довелося — він усе ще стояв на Церковній вежі і грів руки коло вогню.

— Ну, що нового?

— Насмілюсь доповісти, всі зарбзени налаштовано. Три стоять в палаці у Хецеї. Стрілятимуть також з гармат і гаубиць. Зарбзени пробиватимуть мур з боку міста у двох місцях, а з боку пагорбів — у трьох. З п'ятдесяти позицій стрілятимуть інші гармати. А в час денної молитви вибіжать хумбараджі й зі списів та з пращ почнуть тисячами кидати гранати. Ой, ой, ой! — мало не плачучи, похитав головою вивідувач.

— Отже,— спокійно сказав Добо,— обстрілюватимуть Казематну вежу, зовнішні укріплення, Старі ворота. Що ще скажеш?

— Все, пане капітан!

— Бажаєш іще щось розповісти?

— Нема чого більше доповідати, ваша милість... Тільки ось... дуже вже мало нас, а небезпека велика... Може, краще б...

Договорити Варшані не вдалося — Золтаї вліпив йому такого ляпаса, що у Варшані кров з носа бризнула аж на мур.

Добо підняв руку.

— Не чіпай.

І коли Варшані, витираючи кров, понуро подивився на Золтаї, Добо примирливо сказав:

— Хіба ти не знаєш, що кожен, хто насмілиться бодай натякнути на здачу кріпості, має бути страчений?

— Я — вивідувач,— пробуркотів Варшані,— мені платять за те, щоб я все говорив.

— Годі,— сказав Добо.— Цієї ж ночі присягнеш. А потім я подбаю, щоб ти золотом втер свого носа. Ходімо!

Вони пройшли повз колодязь, біля якого Гергей разом з циганом І чотирма селянами начиняв гранати порохом.

Вдень і вночі п'ять чоловік виготовляли снаряди. Навчав їх Гергей.

Доводилося працювати й ночами, щоб на випадок несподіваного приступу не почалася метушня через брак гранат.