Зірки Егера - Геза Гардоні

— Вогонь! — вигукнув Добо.

Гримнули рушниці, заспівали стріли. Передові частини турків повернули назад, і почалася товчія.

Раптом на фортечній стіні пролунав дикий вереск, схожий на жахливий крик осла. Всі подивилися туди. Виявилося, що то репетує циган. Люто підстрибуючи, він погрожував туркам шаблею:

— Горе вам, турецькі пси!

Наші вершники, скориставшися сум'яттям турків, весело мчали вгору і на змилених, закривавлених, спітнілих конях проскочили у фортечні ворота. Мешканці фортеці зустріли витязів захопленими вигуками.

Сутичка тривала не більше п'ятнадцяти хвилин, але на церковній площі, на ринку й на вулиці Капітулу було повно вбитих і поранених турків. Перелякані турки, не тямлячись від люті, тікали, час від часу зупиняючись і потрясаючи кулаками.

І на другий день Добо не звелів зачиняти ворота, які виводили до річки. Нехай люди з ранку до вечора виходять із фортеці. Нехай турки бачать, що Егер спокійно зустрічає облогу.

Ворота були розчинені навстіж, навіть озброєних вартових не видно. Правда, під склепінням воріт стояло сто двадцять солдатів, а біля віконця сидів воротар, при першому ж помаху якого мала тут же впасти органка, тобто схоже на органні труби залізне пакілля, яке перекривало вхід до вежі. Трохи далі у воротах стояла й мортира. А міст можна було підняти й тоді, коли на ньому повно людей.

Кінні солдати й водоноси раз у раз входили й виходили. Солдати напували коней, водоноси носили воду в камінне водосховище фортеці. Був у фортеці й колодязь, та одного колодязя мало, щоб забезпечити водою дві тисячі чоловік, безліч коней, волів, овець. Отож води довелося наносити якомога більше.

На протилежному березі річки напували коней турецькі вершники. Піші турки теж підходили до річки напитися.

Добо загатив річку, вода в ній піднялась і на середині доходила пояса. Турки не чіпали греблю — їм води потрібно було ще більше, ніж угорцям. Вода була їм необхідна щоденно, і не тільки худобині, а й людям. У місті колодязя не було, лише на схилах гір били джерела.

Егерські селяни-водоноси звикли до турків, а сьогодні опівдні вони побачили, як угорські солдати гнали й трощили їх; тому, набираючи і наливаючи воду в бочки, водоноси не могли утриматися, щоб не гукнув котромусь із турків:

— Ходи сюди, куме, якщо не боїшся!

Турок не розумів, що йому кажуть. Він бачив лише рух голови. І сам теж кивав: мовляв, іди ти сюди!

Посміхався й інший турок, теж починаючи підкликати угорців. І ось уже п'ять-шість турків і стільки ж угорців підкликають один одного.

На протилежному березі велетень курд у брудній чалмі, підкотивши холоші, мив поранену ногу. Він встав і спустився у річку, присунувши своє широке обличчя з рудими вусами до угорця, і крикнув:

— Ну ось, я тут! Чого вам?

Але селяни не відскочили. Вони теж стояли у воді у попідкочуваних штанах. Один з них несподівано схопив курда за руку й перетягнув до своїх.

Поки ошелешені турки отямились, четверо селян, підштовхуючи курда, тягнули його між водовозними бочками, а решта наставили списи на бусурманів, які через річку поспішали курдові на підмогу.

Курд кричав, виривався. Але його тримали міцні руки. Доломан полоненого тріщав по всіх швах, гудзики й шнури повідлітали. Чалма впала з голови, з носа пішла кров.

— Досить! — зарепетував він і кинувся на землю.

Проте на підмогу ніхто не приходив. Курда потягли за ноги, і з такою швидкістю, що він не міг встати, аж поки його не втягли у фортецю.

Там його поставили перед Добо.

Пиху як вітром здуло. Полонений струсив із себе порох і, приклавши руки до грудей, низько вклонився. Ноги в нього підкошувалися.

Добо завів полоненого до комендантської зали. Сам сів біля панцирника, якій висів на жердині, і навіть не наказав закувати полоненого в кайдани. Покликав Борнеміссу — тлумачем.

— Як тебе звати?

— Джекідж,— відповів турок, задихаючись і кліпаючи налитими кров'ю очима.

— З чиїх ти військ?

— Ахмеда-паші.

— Хто ти?

— Піад.

— Тобто піший?

Так, пане.

— Ти брав участь у штурмі Темешвара?

Курд показав свою ногу — на гомілці в нього червонів свіжий, досить довгий рубець.

— Так, пане.

— Чому впала наша фортеця?

— Таке було веління аллаха.

— Дивись, упіймаю на брехні — тут тобі й кінець! —