Зірки Егера - Геза Гардоні

Але Мекчеї вже підводив туди обхідним шляхом землю на мажах і візках. З турів і бочок, натоптаних землею, встановлювали захисні загородження на небезпечних проходах і поворотах.

— Давай сюди велику бочку! — гукнув лейтенант Балаж Надь.

І наче хтось відсмикнув його із земляного насипу. Балажа Надя збило гарматним ядром.

Лейтенанти наказали і в інших частинах фортеці копати землю, натоптувати нею бочки, тури і виставляти з них захисти від ядер. Найбільше турів довелося поставити біля великої вежі Старих воріт.

Коли на світанку вартові розмістилися за тином біля Шандоровської вежі, на них градом посипалися ядра з турецьких пищалей.

— Лягай! — вигукнув Гергей.

І сто п'ятдесят солдатів кинулися ницьма додолу.

Гергей притиснувся до муру.

Ядра свистіли над їхніми головами і вдарялися об стіни.

Тин був увесь продірявлений.

Настала хвилина затишшя. Турки перезаряджали гармати.

— Встати! — крикнув Гергей.

П'ятеро не підвелися з землі.

— Віднесіть їх до церкви,— наказав Гергей.— Поранені є?

З рядів мовчки вийшли п'ятнадцять чоловік. Усі вони були поранені.

— Ідіть до голярів! — Гергей стиснув кулак і вилаявся.— Хлопці,— сказав він,— не можемо ж ми зранку й до ночі повзати отут на череві! Несіть сюди лопати, викопаємо рови.

Чоловік десять побігли по лопати і невдовзі вже копали землю. Не минуло й години, як солдати вирили рів, у якому вони могли стояти, заховані по пояс.

Гергей перечекав, поки турки знову вистріляють усі свої заряди, потім вискочив із рову і спішно пішов у внутрішній двір фортеці. Він хотів доповісти Добо, що почали копати рови.

Біля монастиря Гергей помітив маленького турка, який грався під ринвою. Хлопчик ложкою виколупував із стіни ще димуюче гарматне ядро. Очевидно, він утік із кухні і став гратися в такому місці, куди безперервно падали ядра.

— Геть звідсіля!— прикрикнув на нього Гергей.

Наляканий хлопчик повернувся і, збліднувши, притиснувся до стіни. Не зводячи з Гергея повних сліз і страху оченят, занишпорив рукою по стіні, наче хотів ухопитися за мамину спідницю.

Гепалися ядра, збиваючи штукатурку. Чорне чавунне ядро завбільшки з кулак влучило в стіну якраз над плечиком хлопчика, лишивши брудний круглий слід.

Гергей підбіг, вхопив хлопчика на руки й поніс до палацу.

Того вечора сонце опускалося до Бакти, ховаючись за пухнастими хмарами. На мить кинуло воно у височінь небесної бані сяючий сніп променів, а потім заховалося за криваво-червоними хмарами, і, здавалося, воно пішло у щасливі краї, де люди цього вечора спокійно схиляли голови на подушки під мирне дзижчання осінніх жуків.

А в Егерській фортеці саме після заходу сонця почалася найгарячіша робота.

Не встиг прогриміти останній постріл топчу, як муляри взялися за свої інструменти, а селяни почали підносити каміння, землю, колоди, воду, пісок і замуровувати проломи. Всюди видзвонювали кайла: за наказом Добо збивали краї кам'яних карнизів веж, оскільки каміння, що виступало, осколками ранило й тих, хто був у прихистку.

Отож робота тривала і вночі. На мурах біля стрільниць залягли стрільці, а в проломах працювали майстри.

Іноді то з одного, то з другого боку вежі стріляли з мортири освітлювальними ядрами. Ядро злітало вгору, займалось, і на мить осявало широкий простір перед фортецею.

Ця пересторога допомагала відвернути заміри турків.

— Працюйте, працюйте! — то там, то тут квапили офіцери.

Один муляр спустився на мотузці за фортечну стіну, щоб зовні прикріпити залізними скріпами брус, засунутий у пробоїну.

Знизу залунали рушничні постріли. Сипонув град куль. Затріщало безліч рушниць, викидаючи червоні спалахи.

Вогні цих пострілів освітили дві сотні яничарів, які залягли на землі.

З мурів їм відповіли залпом.

Але муляр упав з муру в провалля.

— Працюйте тільки всередині фортеці! — почувся наказ Пете.

Майстри продовжували працювати, не звертаючи уваги на безперервні постріли.

Опівночі пролунав голос воротаря.

Добо, який сидів на скрині з порохом, підвів голову.

— Прийшло послання від короля! — схопився на ноги Пете.

І справді, не минуло і п'яти хвилин, як перед Добо вже стояли два закривавлених, засапаних чоловіків. Обидва були в турецькій одежі. Обагрені кров'ю клинки шабель, які в обох висіли на зап'ясті, свідчили про те, що в Егерську фортецю добутися нелегко.

— Ну,— сказав Добо,— чого ви мовчите?

Одним із прибулих