Зірки Егера - Геза Гардоні

Ледь розвиднилось, як він уже був на ногах і сам готував гармати для стрільби у відповідь. Ядра він не загортав у шкіру, а просто їх змащував. Порох теж сам дбайливо відміряв спеціальним совком.

— А тепер давай пиж. Заштовхай його гарненько забивачем. Тепер засунемо ядро...

Він довго й старанно наводив гармату, зачекав, поки турки наготуються за своїми прикриттями, і, як тільки гримнув перший постріл турецької гармати, дав команду:

— В ім'я бога — вогонь!

До дванадцяти угорських гармат було одночасно піднесено гноти, і разом грянули дванадцять пострілів.

Турецькі тури і лафети падали, розривалися, дві їхні гармати перекинулись, одна з них розлетілася на шматки. Скажені зойки й біганина топчу, які ховалися за турами, викликали у фортеці регіт.

— Ну, батьку,— весело сказав Добо старому Цецеї,— тепер ви зрозуміли, чому ми вчора не стріляли?

Добо стояв на мурі, широко розставивши ноги, і обіруч підкручував довгі вуса.

Добо марно хвилювався. Народ у фортеці не так уже і налякався, як він припускав. Відтоді як винайшли порох, Егер більше за всі міста світу вподобав стрільбу. Та й нині не можна собі уявити, щоб якийсь пікнік, бал пожежників, вибори, гуляння чи любительські вистави минали без салютів. Гармати в місті замінюють афіші. Іноді трапляється, що розклеюють і афіші, але стріляти одначе не забувають. На траві у фортеці завжди валяється кілька мортир, і стріляє з них кожен, кому заманеться.

У фортеці тільки один чоловік упав зі стільця при першому ж пострілі й залементував од страху.

Неважко вгадати, про кого мовиться, якщо навіть і не назву його.

Солдати з боягузом не панькалися: витягли з куточка, куди він заховався, і вивели на вежу в тому вигляді, в якому він був — босого, в жовтому доломані і в червоних штанах.

Двоє тримали його за руки, двоє за ноги, один підпирав ззаду, і всі хором загукали до турків:

— Стріляйте в нього!

Поки заряджали гармати, циган ще сяк-так кріпився, та коли гармата гримнула, він вирвався з рук солдатів і неймовірно довгими стрибками вмить злетів з помосту. Опинившись на землі, він насамперед обмацав себе — чи все на місці, і, наче хорт, помчав до Старих воріт.

— Ой-ой-ой! — кричав він, схопившись за голову.— І чого це тільки я сюди приїхав! Краще б мені ноги корчі скрутили! Ой-ой-ой! Краще б отой поганий кінь осліп, аніж привіз мене сюди!

Того дня Добо розбив усі турецькі гармати, які стояли на [Королівському пагорбі.

Завиваючи од люті, топчу порозбігалися. Двох їхніх офіцерів було вбито. Третього понесли на полотнищі намету. На полі лишилися тільки перекинуті й продірявлені тури, три вбитих верблюди, понівечені гармати, порозкидувані колеса лафетів.

Та й це ще не все — опівночі Гергей налетів на турків і захопив двадцять коней і одного мула.

Але турки мали так багато коней, людей і гармат, що вже на світанку сплетені з пруття і понабивані землею тури знову стояли на місці. Правда, гармати відкотили тепер подалі й зробили перед ними земляні насипи. Між турами вишикували дванадцять нових гармат, а довкола них клопотались нові топчу й аги.

Тільки глянув перший промінь сонця, як фортеця задвигтіла від страшенного гуркоту. Удари були глухі — ядра влучали в мур.

Добо випалив з усіх гармат — і знову поперевертав тури й гармати. Але за зруйнованими турами піднялися нові, і поміж них знову зяяли своїми жерлами нові гармати. А топчу не розбігалися. За їхніми спинами засів загін джебеджі в блискучих панцирах, тримаючи в руках напоготові канчуки з шипами.

— Так, тепер топчу тільки стріляти або загинути.

— Хай стріляють,— стенув плечима Добо.— Ми мусимо берегти порох.

І лише іноді давав команду вистрілити з пищалей, щоб перешкодити роботі топчу.

Того дня турки ще не зайняли міста. Піші угорці охороняли ворота фортеці, а кінні — міські ворота.

Турки поки що не ставали з ними до бою. Захоплювати місто вони не поспішали. В порожніх будинках нічим поживитися. А час був літній, і кожному охочіше спалося вночі в наметі чи під відкритим небом.

Старші турецькі офіцери вже два дні об'їжджали верхи гори й пагорки, намагаючись заглянути до середини фортеці. Але туди хіба що птах загляне! На вишки веж та на мури дивися, а що всередині — не побачиш: усе загороджено плотом, сплетеним з пруття й обмазаним глиною, і пліт цей простягнувся поверх мурів між вежами й на площадках веж.

Куди тут стріляти? Отож турки й стріляли навмання по мурах та по плоту.

А всередині фортеці ховалося кілька споруд. Навіть уціліла половина велетенського храму була шедевром будівельного мистецтва. Поряд з ним стояв вимуруваний з різьбленого каменю старий монастир (з тих пір не доводилося угорським солдатам жити в такій красивій казармі). Комендантський палац, споруджений італійським будівничим, оздобив сам Добо, коли одружувався.