Зірки Егера - Геза Гардоні

Просто на очах фортечного гарнізону снували приземкуваті топчу в червоних тюрбанах. Гармати поки що мовчки роззявляли на фортецю свої чорні пащеки. Іноді топчу-баша присідав навпочіпки, оглядав гармати, потім наводив їх ліворуч, праворуч, вниз.

Одна гармата була націлена на вишку вежі, друга на середню — північну вежу, яка прикривала палаци.

— Бачите, як вони прицілюються? — спитав Добо.— Не дулом, а задньою частиною гармати.

Якийсь солдат-гармаш просунув голову в двері вишки.

— Пане капітан!

— Ходи сюди! — сказав йому Добо.

Хлопець піднявся нагору. З обавою зиркнув на турецькі гармати, потім виструнчився.

— Пане капітан,— сказав він,— сержант Балаж питає, чи можна нам пальнути у відповідь?

— Скажи, хай нічого не робить, поки я не дам команди. Йди на своє місце.

Топчу продовжували заряджати три зарбзени (облогові гармати): залізними шворнями заштовхували в пащеки гармат порох.

— Так і хочеться пальнути! — гарячкував Мекчеї.— Не встигли б вони приготуватися, як уже б розлетілися вдрузки.

— Хай пограються,— спокійно відповів Добо.

— Стукнути б їх як слід! — запально сказав Іов Пакші, брат капітана Комаромської кріпості.

— Мені теж руки сверблять,— пробурмотів Борнемісса.

Добо посміхнувся.

— Подивимось, як вони стріляють.

Турки вже затикали пиж у горлянку зарбзена. Шворінь вони тримали вчотирьох і по команді заштовхували у гармату.

— От бісові бусурмани!— забубонів Цецеї.— Голубе капітан, а на якого дідька нам оця наша гармата?

— Давній мій друже, невже й ви проти мене? Завтра дізнаєтесь, чому я не стріляю.

Топчу витягли з мішка клапті шкіри — двоє тримали, третій змащував воловим салом. Потім вони перевернули шкіру боком усередину і обгорнули нею ядро.

— Може, вони яйцями збираються стріляти? — в'їдливо мовив Золтаї.

Повернувся гармаш.

— Стань отут переді мною,— сказав йому Добо.— Недавно я помітив, що ти боїшся. Так от дивись: вони цілять у мене, а ти станеш переді мною.

Хлопець, почервонівши, став на вказане місце.

Добо, подивившись униз, побачив Пете і сказав йому:

— Сину мій Гашпар! В тебе горлянка здорова — гукни-но, що турки зараз стрілятимуть. Хай ніхто не лякається. А жінки, якщо їм лячно, хай ходять по південному боці.

Топчу зарядили всі три гармати ядрами. Три гармаші тримали в руках запалені гноти. Топчу, який стояв позаду них, плюнув собі на долоню, провів нею по голові від потилиці до маківки й подивився вгору на фортецю.

Спалахнув запал, з гармати вирвався дим, полум'я, і один за одним пролунали дев'ять пострілів, які труснули землю.

Фортеця здригнулася від гуркоту. Потім настала тиша.

— Пусте!— Добо з усмішкою махнув рукою і прогнав гармаша вниз.

Дим від пострілів ліниво піднімався вгору.

Але як же це? Три гармати, а гримнуло дев'ять разів!

Відгадка тут ось у чім: єгерські гори повторили звук кожного пострілу ще по двічі.

Ось де розпочнеться музика, коли загупають одразу всі триста-чотириста турецьких гармат!

За чверть години на вишку вибіг Пете. За ним приплентався і підручний різника. Він ніс у своїх сильних руках смердюче ядро, з якого ще курів дим.

— Доповідаю, пане капітан: ось воно — ядро,— сказав Пете.— Впало у річку. Водоноси принесли його в шаплику.

— Скажи їм, щоб не припиняли носити воду. Не будемо поки що там зачиняти й фортечних воріт.

— А хіба ми не вистрелимо? — спитав і Пете.

— Нині ж неділя,— з усмішкою відповів Добо,— хіба можна стріляти?

Він дивився, як турки охолоджують гармати і як знову їх заряджають.

Наступного ранку турецькі гармати присунулися вдвічі ближче до фортеці — тепер вони стояли посеред галявини, та й було вже їх не три, а шість стінопробивних гармат.

Учорашня стрільба минулася даремно. Обложені залишили її без відповіді, і турки, посмілішавши, поставили гармати на відстані пострілу з лука.

Добо знав, що так і буде. Тому вчора він і не захотів відлякувати турків і намарне хвилювати фортечний люд безцільною тріскотнявою.