💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Останні орли - Михайло Петрович Старицький

Останні орли - Михайло Петрович Старицький

Читаємо онлайн Останні орли - Михайло Петрович Старицький
латинян.

Обидвi жiнки, що, згорбившись, сидiли на лавi, вiд останнiх слiв Дарини пересмикнули плечима й схопилися з мiсця. Почувся шепiт, i дiвчина вловила в ньому щось дуже схоже на «пся крев». Та через мить жiнки знову впали в апатiю.

— Що з вами? — пiдозрiливе спитала Дарина.

— Ох, морозить i трусить… Зовсiм погано! — застогнала одна з селянок. — Чи не огневиця, бува?

— Не гнiвайся на нас, ясна панно, — додала, стогнучи, друга. — За що купили, за те й продаємо… Люди брешуть, то й ми брешемо… А звiсно, руський люд благочестивий, не те що католики… Та я б сам… — тут селянка, наче подавшись, закашлялась.

Дарина встала. В цю мить до келiї ввiйшли сестри Євлалiя i Веронiка з ковдрами й подушками в руках.

— Я до себе вiзьму одну хвору, — промовила Веронiка.

— От i добре, — всмiхнулася Дарина й вийшла з келiї.

Нiчна прохолода, напоєна тонкими пахощами й вологою, остудила її розпашiле обличчя й дала полегкiсть грудям. Дiвчина зупинилася, щоб надихатись живлющим повiтрям i обмiркувати, що дiяти далi. Цi втiкачки своєю поведiнкою i розмовами одразу збудили в неї пiдозру, а тепер ця пiдозра перейшла в упевненiсть, що вони зовсiм не селянки, а тiльки прикидаються й брешуть, i що навiть, можливо, вони й не жiнки… А коли так, то це — вороги!

В цю мить хтось виглянув крадькома з келiї i вiдразу ж зник. Гаятись далi було годi, й Дарина швидко пiшла до матерi iгуменi, щоб повiдомити її про небезпеку й вжити завчасу якихось заходiв.

Стара була ще на молитвi. Коли дiвчина сказала їй про свої пiдозри, вона жахнулась. Негайно розбудили матiр економку i матiр казначею. На короткiй радi вирiшили негайно розвести селянок по iнших келiях, приставити до них сторожу, попередити воротаря й послати його сина в сусiднiй виселок, щоб звiдти ще вночi прибула допомога.

Спершу пiшли до Євлалiї… Та як же всi здивувалися, коли, вiдчинивши дверi, побачили, що келiя порожня; мати економка кинулась в сусiдню келiю до Веронiки, але й там не було нiкого…

— Бийте на сполох! — звелiла iгуменя. — Бiжiть до брами, щоб нiкого не пропускали!

Дарина побiгла до брами. Вона була напiввiдчинена; а коло неї лежали воротар i його жiнка…

Дiвчина нахилилася, щоб розбудити їх, i потрапила рукою в теплу липку рiдину: воротар i його жiнка лежали мертвi в теплiй iще калюжi кровi.

На страшний Даринин крик iгуменя з ключницею кинулись до брами, а сполоханi дзвоном чернички спросоння заметушилися, не розумiючи, що трапилось, де небезпека, i шукали очима вогню…

— Господи, спасе наш! Що сталося? — волала перелякана iгуменя, пiдбiгаючи до Дарини.

— Рятуйте! — кричала та в нестямi, пiднявши вгору руки. До брами почали збiгатися чернички.

Одна наблизилася з лiхтарем i освiтила панну. Усi побачили, що в неї руки в кровi.

— Зарiзали! Брама! — не вгавала Дарина, показуючи рукою на прочиненi ворота.

Черницi перелякано закричали, але всi спершу подумали, що лиходiї поранили панну.

— На бога! Хто тебе поранив, дитино моя? — кинулась до дiвчини iгуменя.

— Не мене!.. Воротар… жiнка… зарiзанi… Брама вiдчинена!

Тiльки зараз усi побачили трупи, що плавали в кровi, й зацiпенiли вiд жаху

— Замкнути ворота! — першою опам’яталася мати iгуменя й сама пiдбiгла до брами, щоб допомогти черничкам у цiй незвичнiй для них роботi. Слiдом за iгуменею кинулася до важких ворiт i Дарина. Та було вже пiзно.

Греблею мчали до брами озброєнi вершники. За мить дужi руки налягли зокола на ворота, й вони розчинились, примусивши кiлькох черничок вiдскочити вбiк.

— За мною, дiти, в трапезну! — твердим голосом промовила мати Серафима, звертаючись до закам’янiлих черничок. — Там помолимося… На все божа воля! Без неї жодна волосина не впаде з голiв наших!

Усi пожилицi монастиря, i старi i молодi, кинулися до трапезної. Iз спотвореними жахом обличчями, заламуючи руки й б’ючи себе в груди, юрмилися вони навколо своєї матерi; зойки, стогiн та iстеричнi ридання нещасних черниць лунали пiд темним склепiнням, освiтленим лише однiєю лампадою.

— Змiцнiться духом, дiти мої! Настав-бо час постояти за нашу благочестиву вiру та послужити вiдважно й твердо розп’ятому боговi! Погляньте на цього божественного страдника, — iгуменя показала рукою на образ спасителя в багряницi й терновому вiнку. — Погляньте, з якою усмiшкою високої любовi гряде вiн на хрест за грiхи нашi, за спасiння наше! То чому ж тут лунають стогiн i плач? Не ридати, а втiшатися душею треба, благоговiти серцем, що господь сподобив нас постраждати в його iм’я: хiба може бути бiльше щастя, вище блаженство на свiтi? Розбiйник, який увiрував у Христа в годи’ну мученицької смертi, зазнав серцем раю, i душу його осяяла радiсть… Невже ж ми, сповiдуючи благочестя, люблячи вiтчизну свою, покажемо малодушнiсть перед мучителями, перед ляхами, панами, ксьондзами, якi ненавидять нас?.. Наш страх i зневiра впадуть на нашi голови довiчною ганьбою i будуть зустрiнутi презирливим смiхом ворога, а наша твердiсть i стiйкiсть викличуть у насильника-супостата повагу… Заклинаю ж вас в iм’я господа сил… Станьмо крiпко i з непохитною вiрою, без страху перетерпiмо за святу велику справу! Будь-яка мука, будь-яка ганьба, прийнятi за Христа, є чистим, променистим сяйвом вiнця мученицького…

Натхненне слово матерi iгуменi, сказане твердим голосом, справило враження: голосiння i стогiн одразу стихли; черницi пiдбадьорились, їхнi очi загорiлися завзяттям i жагою подвигу.

— Сестри мої! — в екстазi заговорила Дарина. — Перетерпимо, але не марно! Вiдкиньмо i дiвочу боязкiсть, i лагiднiсть жiночої душi… Дорого продаймо своє життя лютим звiрам! Ми беззбройнi й безсилi… Але проти наших катiв ми знайдемо в собi й хитрощi лисицi, й пiдступнiсть змiї. Згадаймо, сестри мої, Юдiф! Ця жiнка славним подвигом врятувала свiй рiдний народ: вона пiшла у ворожий стан до азiата, пiшла, озброєна тiльки своєю вродою

Відгуки про книгу Останні орли - Михайло Петрович Старицький (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: