💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Останні орли - Михайло Петрович Старицький

Останні орли - Михайло Петрович Старицький

Читаємо онлайн Останні орли - Михайло Петрович Старицький
не може й осудити за це; та хоч як схиляється цариця серцем до злигоднiв рiдного нам народу, але видати ординанс вiйську своєму на вiдкритий захист народу українського не може, бо ця обставина, тобто саме ординанс цей, — пiдкреслив вiн, — був би для iнших держав свiдченням Тi явного втручання у справи Польщi.

— Виходить, вiйська, якi прибули сюди, не…

— На захист права й порядку державного i на випадок чого… сподiваюся, пiдтримають персональну славу її величностi, — обернувся Воєйков до полковника.

Почувши це, полковник випростався, наче лiнiйка, в крiслi й багатозначно крекнув.

— А втiм, — вiв далi Воєйков, звертаючись знову до Калнишевського з найлюб’язнiшою посмiшкою, — найшановнiший наш пане кошовий, маючи на увазi слова мої, чини у всьому, як тобi природна твоя розсудливiсть пiдкаже!

Кошовий низько схилив голову. На мить у вiтальнi запала мовчанка, яку порушували тiльки звуки менуета, що долинали з залу, та човгання нiг.

Нарештi Калнишевський пiдвiвся з мiсця i, звертаючись до Воєйкова, промовив:

— Даруй, ясновельможний пане, менi треба ще побачити добродiя секретаря в однiй приватнiй справi.

— Зроби ласку! Та ось пан генеральний обозний i проведе тебе до нього.

— Охоче! — квапливо промовив обозний, схиляючи голову, i пiдвiвшись вийшов слiдом за Калнишевським.

Воєйков довго дивився їм услiд глузливим поглядом i, коли вони зникли за танцюючими парами, звернувся з посмiшкою до полковника:

— Хитрий хохол…

— Авжеж, з такими вести компанство неспокiйно — кого завгодно обдурять…

— Та не завжди вдається!

— А єпископам та iгуменам у свiтськi справи втручатися i такими турбацiями народ до сум’яття й бунту пiдбурювати не слiд!

— Про се вже й сiятельний князь Рєпнiн у Петербург вiдписував; базiкають вони багато, чого й не було, а хоча б i було, то нам тепер на справи дисидентськi особливо натискати нема чого, бо цiєю справою не токмо ми, але й король прусський вельми цiкавиться, а понеже в православнiй вiрi залишився в Коронi польськiй тiльки чорний люд, що не має нiяких прав, тодi як лютеранськi та iншi протестантськi толки сповiдує сила-силенна людей знатних i багатих, то таке зрiвняння прав дисидентiв дало б королевi прусському, яко государевi держави протестантської, великi переваги й загрожувало б вирвати з наших рук увесь вплив на справи європейськi.

— Неодмiнно… Марнi мрiяння… — хрипiв полковник.

— Тим паче, що якби було апробовано зрiвняння дисидентiв, сирiч православних, у всiх iз шляхтою польською правах, а також у вiльному сповiданнi релiгiї, то це породило б велику спокусу в малоросiйському народi, який живе пiд росiйським скiпетром. А беручи до уваги факцiї, якi мали мiсце нещодавно, — до невдоволення i ремствування привело б,..

— Покласти край, ваше високопревосходительство, — перебив полковник.

— Вiдхилити, — поправив його з лагiдною посмiшкою Воєйков. — Тим паче що милостива наша цариця спiвчуває дисидентам i втручається в справи Корони польської, i коли господь допоможе, — Воєйков загадково усмiхнувся, — урiвняє їх з народом росiйським у правах, чинах i рангах, як i народи малоросiйськi, котрi живуть по сей бiк.

— Це, одначе, не вiдповiдатиме справедливостi, — мовив, густо почервонiвши, полковник, — рiвняти росiйськi вiйська, вiрних слуг отечества й престолу, з розбiйниками, мазепинцями, яких не раз викривали в зрадi.

— Що робити! — Воєйков розвiв руками. — Полiтичнi резони… Цариця дбає про злиття… Та мало надiй, щоб це здiйснилось, бо кожен хохол сидить i думає про гетьмана… Ось навiть цей обозний, що тiльки про свої хутори помишляє, i той, либонь, у душi iнше таїть…

— Хе-хе! А про хутори оного мазепи, батечку Федоре Матвiйовичу, ви iстиннi вiдомостi маєте?

— Iстиннi… Багатий, несказанно багатий, i єдина донька, бiльш нiкого… i гарна з себе.

— Це байдуже! — полковник усмiхнувся. — Казна… в походах розтрусилась…

— Одразу поправите свої дiла; шлюб цей, як я вже казав вам, усiм нам буде на користь…

— I кишенi полатає.

— Мене весiльним батьком запрошуй! Ощасливлений полковник дзенькнув острогами.

— А сам же вiн, мазепа цей?

— Я балакав з ним: з дорогою душею!

— Ну, а дочка?..

— Завзята хохлушка, а втiм, думаю, не встоїть… Невже воїн росiйський не здобуде цiєї вiкторiї?

— Охо-хо! Надiюсь… одначе не завадить пiти й засвiдчити їй свою пошану.

— До того ж вона й нудьгує сама.

Полковник пiдвiвся, ще раз дзенькнув острогами, вклонився Воєйкову i попрямував важкими кроками до зали.

Пройшовши мiж танцюючими парами, вiн розшукав генерального обозного, який розмовляв з одним iз росiйських вельмож.

— Дуже поспiшав, пане генеральний, засвiдчити мою венерацiю щодо резонiв, висловлених вами в розмовi з паном генерал-губернатором.

— Щиро вдячний, — вiдповiв генеральний обозний, потискуючи руку полковниковi, — штатськi резони перш за все.

— Вельми приємно чути такi резонабельнi слова, але де ж ваша дочка? Я б хотiв побачити її, засвiдчити їй свою естимацiю…

— Ходiмо, ходiмо… Сподiваюся, що пан полковник не вiдмовиться заїхати до нас на хутiр, по-простому, без фасонiв, на хлiб-сiль?

— Це… кгм… залежатиме вiд однiєї чарiвницi, — а ось i вона! Генеральний обозний пiдiйшов з полковником до вiкна, бiля якого сидiла Дари-на; вона схилила голову на руку й неуважно стежила за фiгурами танцю, витаючи думками далеко звiдси, в монастирi, що сховався в Мотронинському лiсi.

— Доню, Дарино! — покликав її обозний. Дiвчина стрепенулась i оглянулася.

— Пан полковник, Iван Сидорович Хрущов, бажає познайомитися з тобою!

— Багато чував про розум ваш i про всiлякi iншi привабливi якостi вашi, — прохрипiв полковник, ще раз вклонившись Даринi й дзенькнувши острогами. — Але я бачу, що

Відгуки про книгу Останні орли - Михайло Петрович Старицький (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: