Жінка у білому - Вилки Коллінз

Вранці сер Персіваль і граф прийшли спитати про стан здоров'я хворої.

Сер Персіваль (очевидно, через переживання своєї дружини та хворобу міс Голкомб) здавався дуже збентеженим і стурбованим. А його світлість, навпаки, виказував належне самовладання й зацікавленість. В одній руці він тримав свого солом'яного бриля, а в другій — книжку; й він сказав серові Персівалю (так, щоб я чула), що знов піде на озеро займатися науками. «Нехай в домі буде тиша, — сказав він. — Не курімо більше в приміщенні, поки міс Голкомб хворіє. Ви, друже мій, ідіть своїм шляхом, а я піду своїм. Коли я займаюся науками, то люблю бути на самоті. До побачення, місіс Майклсон».

Сер Персіваль не був настільки чемний — певне, справедливіше буде сказати: не настільки спокійний, щоб попрощатися зі мною так само ввічливо та уважливо. І справді, єдиною людиною в домі, котра завжди й за всяких обставин ставилася до мене, як до дами в нещасті, був граф. Манери в нього були, як у щирого аристократа. Він був уважливий до кожного. Він турбувався навіть про одну дівчину, Фанні на ім'я, що раніше була особистою покоївкою леді Глайд. Коли сер Персіваль звільнив її, граф (який того дня показував мені своїх милих пташечок) дуже зичливо й стурбовано розпитував мене, що з нею далі буде, куди вона вирушить із Блеквотер-Парку й таке інше. Це ж у таких дрібничках, у делікатних проявах уваги, і проявляються переваги вродженого аристократизму. Я не прошу пробачення за ці подробиці. Я наводжу їх тільки на те, щоб по справедливості віддати належне його світлості графові, про якого, я знаю, дехто висловлюється не дуже схвально. Аристократ, який здатний поставитися шанобливо до дами в нещасті й по-батьківськи турботливо — до простої служниці, виказує почуття й принципи надто високі, щоб їх не цінувати. Я не висловлюю своєї думки — я лише подаю факти. Моє життєве правило: не судити інших, аби не бути судимою. Одну із своїх найкращих проповідей мій любий чоловік написав був саме на цю тему. Я постійно перечитую її. Цю проповідь видано за передплатою парафіян окремою брошурою в перші дні мого вдівства, й щоразу, перечитуючи її, я беру з неї дедалі більшу духовну користь і повчання.

Хворій не ставало краще. Друга ніч була для міс Голкомб іще гірша, ніж перша. Вона перебувала під постійним наглядом містера Доусона. Ми з графинею все так само виконували по черзі обов'язки доглядальниць. Леді Глайд наполягала, що й вона разом з нами доглядатиме недужу хоча ми обидві умовляли її відпочити. «Моє місце біля Меріан, — відповідала вона на всі умовляння. — Хоч би як я почувалась, ніщо не змусить мене відійти від неї»

Над полудень я зійшла вниз, щоб виконати деяка мої господарські обов'язки. Через годину я верталася до кімнати недужої і здибала графа. Того дня він знов з раннього ранку десь ходив. Він аж променився чудовим настроєм, коли ввійшов у хол. Цієї ж хвилини сер Персіваль виглянув із бібліотеки і вкрай запально спитав свого благородного друга.

— Ви знайшли її?

Широке обличчя його світлості все вкрилось ямочками від зичливої усмішки, але він не зронив жодного слова на відповідь. Сер Персіваль повернув голову й, побачивши, що я прямую до східців, кинув на мене дуже сердитий і нечемний погляд.

— Ходіть сюди та розкажіть, — сказав графові. — Коли в домі є жінки, вони тільки й роблять, що сновигають угору-вниз по східцях.

— Мій дорогий Персівалю, — лагідно зауважив граф, — місіс Майклсон має свої обов'язки. Прошу вас разом зі мною відзначити, як чудово вона їх виконує!.. Як почувається наша страдниця, місіс Майклсон?

— На жаль, мілорде, їй не краще.

— Печально, дуже печально! — промовив граф. — У вас зморений вигляд, місіс Майклсон. Звісно, пора вже, щоб хтось допоміг вам і моїй дружині доглядати хвору. Думаю, що зможу посприяти вам у цьому. Обставини так складаються, що мадам Фоско доведеться поїхати завтра чи післязавтра в Лондон. Вона вирушить уранці, а надвечір повернеться і привезе з собою доглядальницю, яка вас підмінить. Це дуже достойна жінка, досвідчена доглядальниця, що нині без роботи. Моя дружина знає, що на неї можна покластися. Поки не прибуде доглядальниця, я прошу вас, не кажіть про неї лікареві, бо він поставиться несхвально до людини, яку порекомендував я. А коли вона з'явиться в домі, то покаже себе з найкращого боку, й містерові Доусону доведеться визнати, що немає причин не взяти її доглядальницею. І леді Глайд скаже те саме. Прошу вас, передайте леді Глайд моє глибоке шанування.

Я висловила його світлості свою вдячність за його люб'язність і доброту. Сер Персіваль нетерпляче урвав мене (вживши, мушу з жалем визнати, лайливий вираз) — покликав свого високого друга в бібліотеку, вимагаючи графа не змушувати його чекати довше.

Я пішла нагору. Ми вбогі, заблукані створіння, й хоч би які несхитні були принципи жінки, вона не завжди може встояти перед спокусою пустої цікавості. Я повинна признатись, що цього разу пуста цікавість узяла гору над моїми принципами. Мене чомусь зацікавило запитання, що його сер Персіваль поставив своєму високому другові, визирнувши з бібліотеки. Кого мав знайти граф, блукаючи по Блеквотер-Парку під час своїх учених студій? Певне, якусь жінку — це видно було з самого запитання сера Персіваля. Мені навіть не спало на думку запідозрити графа в якій-не-будь нескромності — я надто добре знала його високоморальну вдачу. Я тільки питала себе: чи знайшов він її?

Продовжую. І ця ніч минула, не принісши покращення в стані здоров'я міс Голкомб. Наступного дня їй начебто стало трохи краще. А через день її світлість графиня, нікому з нас не сказавши про мету своєї поїздки, вирушила ранковим поїздом у Лондон. Її благородний чоловік, як завжди уважливий, провів її на станцію.

Тепер я сама-одна лишилася доглядати міс Голкомб. Та дуже схоже було, зважаючи на твердий намір леді Глайд не відходити від сестриної постелі, що незабаром доведеться мені доглядати ще й її.

Єдиною скільки-небудь важливою подією того дня була нова прикра сутичка між лікарем і графом.

Повернувшись із станції, його світлість увійшов до будуару міс Голкомб, щоб спитатися про її здоров'я. Я вийшла із спальні поговорити з ним, а