Жінка у білому - Вилки Коллінз
Мої кімнати були в кінці нового крила будинку, в цьому крилі жили ми всі. Тож мені треба було прослизнути попід п'ятьма вікнами, щоб досягти того місця, що знаходилось якраз над вікном бібліотеки. Перше було вікно порожньої, запасної кімнати. Друге й третє були вікнами Лориних кімнат, четверте — сера Персіваля, п'яте — графині. Далі були вікна, попід якими мені вже не потрібно було скрадатись: вікна туалетної кімнати графа, ванної кімнати й другої запасної спальні.
Коли я ступила на дах веранди, довкола панувала тиша. Мене огорнула чорна, засліплива темрява ночі. Освітлена була тільки та частина даху, на яку відчинялися вікна спальні мадам Фоско, — саме в тому місці над бібліотекою, куди мені треба було дістатись! Графиня ще не обляглася
Та відступати було вже пізно — час не ждав. Я вирішила поставити все на карту й покластися на власну обережність та на нічну пітьму. «Заради Лори!» — подумала я, роблячи перший крок по даху, однією рукою щільніше притискаючи плащ до тіла, а другою обмацуючи стіну. Краще було просуватись, тулячись до стіни, ніж до парапету, де я могла ненароком перекинути котрогось горщика з квітами.
Пробуючи бляшаний дах ногою, перш ніж ступити на нього всією вагою тіла, я проминула темне вікно порожньої кімнати. Пройшла попід темними вікнами Лориних кімнат (Господи, спаси й заступи її!); далі — попід темним вікном кімнати сера Персіваля. Тоді я хвилинку постривала, опустилась навколішки й поповзла між низом освітленого вікна, вузьким простінком і дахом веранди — до жаданого закапелка.
Коли я зважилась глянути вгору на вікно, то побачила, що тільки верхня частина, фрамуга, відчинена, а гардина — опущена. Ось промайнула на білому тлі гардини тінь мадам Фоско, тоді звільна рушила назад. Поки що вона не могла почути, як я повзла мимо, а то б вона зупинилась перед шторою, навіть коли б їй забракло сміливості відчинити вікно й виглянути в ніч.
Я сіла боком до парапету, спочатку навпомацки упевнившись, де стоять горщики обабіч мене. Якраз було досить місця, щоб умоститися між ними. Духмяні квіти й листочки зачепили мою щоку, коли я обережно прихилилася головою до парапету.
Спочатку я тільки почула, як унизу відчиняли або зачиняли двері — мабуть-таки зачиняли. Троє дверей, одні за одними. Безсумнівно, двері в хол і в дві кімнати обабіч бібліотеки, що їх граф збирався оглянути. Перше, що я побачила, була та сама червона іскорка — вона пропливла в нічній пітьмі попід верандою до мого вікна, там хвильку почекала й повернулася назад.
— Хай вам біс із вашою непосидючістю! І коли ви нарешті сядете? — пробурчав піді мною голос сера Персіваля.
— Ух! Яка задуха! — стомлено відсапуючись, зітхнув граф.
За цим його вигуком почувся скрегіт садових стільчиків по кахляній підлозі веранди. Я зраділа цьому звукові, бо він означав, що вони посідають, як завжди, біля самого вікна. Поки що мені таланило. Коли вони нарешті вмостилися у своїх кріслах, годинник на вежі вибив без чверті дванадцяту. Я почула, як мадам Фоско позіхнула за відчиненим вікном, і побачила, як тінь її знов майнула на білому тлі гардини.
Тим часом унизу сер Персіваль і граф почали розмовляти, час від часу трохи стишуючи голос, але не до шепоту. Через незвичайне та небезпечне моє становище, через страх (якого я не могла подолати) перед відчиненим і освітленим вікном мадам Фоско — мені було трудно, майже неможливо, хоч як я силкувалася, зосередитись лише на розмові внизу. Протягом кількох хвилин я могла вловлювати тільки загальний зміст. Я зрозуміла графові слова про те, що лишилось єдине освітлене вікно — вікно його дружини; що на долішньому поверсі, крім них двох, нема нікого, й тепер вони можуть нарешті поговорити, не боячись нікого третього. На відповідь сер Персіваль вичитав своєму другові за те, що граф, мовляв, цілий день ганебно нехтував його побажання й інтереси! Граф почав захищатись, виправдовуючись тим, що його були обсіли всякі клопоти й тривоги, які поглинали всю його увагу; тож тільки тепер вони могли порозмовляти спокійно, бо ніхто їх не урве й не підслухає.
— В наших справах настала серйозна криза, Персівалю, — сказав він, — і, якщо ми взагалі хочемо дійти якогось рішення щодо майбутнього, то повинні домовитися про це таємно цієї ночі.
Ця графова фраза була перша, котру я змогла осмислити всю, від першого й до останнього слова. Від цієї хвилини я ніби перетворилась на слух і, затамувавши подих, зосередилась на їхній розмові, запам'ятавши її дослівно.
— Криза! — повторив сер Персіваль. — Ні, це ще гірше, ніж ви гадаєте, ось що я вам скажу.
— Так я й думав, судячи з вашої поведінки за останні дні, — холодно відповів граф. — Але постривайте. Перш ніж говорити про те, чого я не знаю, уточнімо те, що мені відомо. Погляньмо спочатку, чи слушно я суджу про минуле, перш ніж я запропоную вам якийсь план на майбутнє.
— Почекайте, я принесу бренді й води. Випийте й ви.
— Дякую вам, Персівалю. Холодної води — залюбки, а ще чайну ложку та цукорницю для мене. Підсолоджена вода — оце і все моє питво.
— Підсолоджена вода для чоловіка у вашому віці! Нате! Колотіть вашу нудотну суміш. Ви, чужоземці, всі однакові.
— А тепер слухайте, Персівалю. Я змалюю вам становище, в якому ми опинились, а ви скажете мені, маю я слушність чи помиляюсь. Ми з вами прибули в цей дім із континенту, коли справи наші вельми занепали...
— Висловлюйтесь коротше! Мені потрібні були кілька тисяч, а вам — кілька сотень. Без цих грошей нам світило вилетіти в трубу. Отаке було становище. Робіть із нього які хочете висновки. Продовжуйте.
— Отож, Персівалю, висловлюючись вашою мідною англійщиною, вам потрібні були кілька тисяч, а мені кілька сотень, і добути ці кілька тисяч (та ще кілька мізерних сотень для мене) ви могли тільки з допомогою вашої дружини. Що я казав вам про вашу дружину, коли ми їхали до Англії? І що я вам сказав, коли ми прибули сюди і я на власні очі побачив, що за жінка міс Голкомб?
— А звідкіля мені знати? Певне, ви, як завжди, наговорили сім мішків гречаної вовни.
— Я сказав ось що: людська винахідливість, мій друже, відкрила досі тільки два способи підкорити жінку чоловікові. Один спосіб