Щоденник Ніни - Рін Фольк

Ніна як ніколи повільно, дуже ретельно, ніби під лінійку, вирівнювала ряди книг і уважно прислухалася до майже тиші. З вулиці вглиб приміщення звуки не долинали, а всередині було чутно лише стукіт, який сама ж Ніна і створювала. З кожною новою хвилиною вона дедалі сильніше засмучувалася. Розуміла, що це нерозумно, але нічого з собою вдіяти не могла.

Зневірившись, а ще розсердившись на себе, дівчина увімкнула порохотяг і почала послідовно водити спеціальною щіткою по поличках з книгами. Ґрунтовне прибирання в магазині здійснювала спеціально підготована бригада лише раз на тиждень, а решту днів Ніна та її змінниця справлялися з пилом та брудом самотужки. Як правило, це робила Ніна. Євгенія Іванівна ж завжди кудись поспішала з поважної причини: на базарчик — поки там є бодай якийсь вибір, до доньки — няньчити онуків, на посиденьки з подругами, у театр на прем’єру — не пропадати ж подарованому знайомою гардеробницею добру.

Особисте життя Ніни не вирізнялося такою різноманітністю. Ніна розуміла, що так не можна. Безглуздо замикатися в чотирьох стінах і насолоджуватися щастям вигаданих героїв. Проте, чим старшою вона ставала, то рідше вибиралася в люди. Домівка та книгарня, і ще шлях між ними й були тією реальністю, в якій Ніна існувала.

Вона зітхнула й подумала, що варто сходити у кінотеатр. Все якась зміна локації.

Покінчивши з прибиранням, Ніна затягнула порохотяг до комори, але вибратися звідти не встигла. Слабенько освітлений отвір для дверей затулила тінь з широкими плечима.

Горло одразу ж перехопило. Чи то від хвилювання, чи то від спогадів про п'ятничні пригоди — не так вже й важливо. Ніна зуміла лише тихо пискнути, коли М. прикрив двері, залишивши невелику щілину, мабуть, для того, аби… аби…

Дівчина не встигла домислити свою думку. Чоловік зробив до неї широкий крок і притиснув до вільної стіни власним тілом. Гарячі губи обпекли шию, руки підійняли нову кофтинку й бюстгальтер. Попестили вершинки, а потім з притиском зім’яли півкулі, майже на межі приємного болю. Водночас у дівочий живіт втиснулося готове на подвиги чоловіче тіло.

В голові паморочилося, а Ніна зітхала, схлипувала та щось белькотіла, ледь не знепритомнівши від насолоди. М. вторив їй низьким голосом і вправно, ритмічно рухав стегнами. В міру того, як зростала швидкість, все більше яскравих плям з’являлося перед заплющеними очима Ніни. Це було наче таємне свято, яке вона собі дозволила. Ніна відчувала, як твердіє пагорб біля її стегон, але нічого не робила. Почувалася безвольною, податливою, жіночною і насолоджувалася цим.

Все відбувалося саме так, як вона собі уявляла. І водночас трохи інакше. Приємний запах чистої чоловічої шкіри без краплі одеколону, сильні руки на зголоднілому, давно дозрілому тілі, шумне з надривом дихання, тихе гарчання десь на рівні широкої грудної клітки — все це збуджувало так сильно, що не могло зрівнятися з жодними, навіть найсміливішими фантазіями дівчини.

Цього разу Ніна навіть не скрикнула, коли чоловічі руки опинилися під її спідницею. Широкою, щоб М. було легше туди дістатися.

— Розумниця.

Ніна одразу ж зметикувала, що чоловік має на увазі її білизну. Тобто її відсутність. Що ж таке відповісти?

— Знаю.

А що? Не тільки ж йому розмовляти. У цьому процесі вони партнери.

Промовила, і одразу ж відчула посмішку на шкірі грудей. А потім М. торкнувся їх язиком, і Ніна забула про все навколо.

Її спідниця бовталася десь на талії, а якщо точніше — стирала тинькування зі стіни. Умілі руки господарювали, де вважали за потрібне, а Ніна вчепилася в чоловіче волосся і періодично шепотіла: «Так… Ще… Добре! Саме так…».

Збуджена, вона не помітила, як руки змінилися чимось твердішим, але таким же палючим. Однією рукою М. утримував Ніну у зручному для себе положенні, а іншою керував плоттю, просуваючи її між жіночими стегнами.

Ніні б жахнутися, але вона не могла. Не виходило. Було надто приємно. До того ж дівчина точно пам'ятала, що описала усе, що відбувалося зараз, у найдрібніших подробицях у своєму Щоденнику.

Контакт виявився настільки близьким, незвично інтимним, винятковим, навіть приголомшливим, що врешті-решт Ніна розгубилася й розставила ноги.

— Стисни.

— Що? — не одразу зрозуміла, про що йдеться, дівчина. У її вухах калатав пульс, а ноги були ніби ватяними.

— Ноги стисні. Так приємніше. В першу чергу тобі. Але й мені — теж.

Ніна зробила, як просив М., і відкинула голову від миттєвого сплеску насолоди.

Цього разу Ніна знепритомніла, точніше, заснула не одразу. Поки її тіло підкорювала нечувана насолода, М. примудрявся утримувати дівчину у вертикальному положенні своїм тілом. Незабаром чоловіка теж наздогнала кульмінація. Ніна ніби здалеку, відсторонено, спостерігала, як його руки обернули джерело жіночого задоволення білою хусткою. М. теж колотило наче у страшній лихоманці. З горла виривалися хрипкі звуки…

До тями Ніна повернулася традиційно — на робочому місці. Перед нею лежав відкритий Щоденник, а навпроти однієї з позицій стояла галочка, поставлена ​​невідомою рукою.