Щоденник Ніни - Рін Фольк
М. теж стояв на місці якийсь час, спершись однією рукою на стільницю, і щосили намагався віддихатися. Потім прибрав долоню з все ще тремтячої промежини, дістав хустку й стер сліди їхньої близькості з Ніниного стегна. Потім обійняв дівчину й зняв з прилавка. Поставив на ноги. Повернув до себе спиною, все ще не відпускаючи, чому Ніна лише пораділа. Ноги зовсім її не тримали.
М. притиснув дівчину до твердої поверхні та почав одягати. При цьому встигав пестити усе, що потрапляло йому під руку.
Ніна несподівано зрозуміла, що знову збуджена, а пагорб, що упирався їй у сідниці, свідчив про те, що й М. не проти продовжити.
Вони обоє збожеволіли. Вона — поза усіляким сумнівом.
— Так далі не можна, — ледь вимовила, але намагалась, щоб лунало це рішуче.
— Я хочу тебе, — продовжував пестити її М. Ще трішки, і вона точно знову віддасться.
— Бачу. Проте... — Ніна й сама не розуміла, чого саме бажає в цей момент, лише знала, що продовжувати не варто. Не сьогодні. Не так. — Не в магазині! — вимовила відчайдушно, бо розуміла, що на цьому їхні побачення можуть закінчитися.
У відповідь чоловік ще міцніше притулився Ніну до себе та прошепотів:
— Не в магазині. Ти права. Ми щось вигадаємо. Я вигадаю. Довірся мені.
Він вкотре це сказав. Але, здається, вона вже настільки сильно захоплена М, що все ж довіриться.