Щоденник Ніни - Рін Фольк

— Чи не погодитеся мені допомогти?

Від несподіванки Ніна впустила кипу журналів, які розкладала на стенді біля прилавка. М. допоміг їй зібрати їх та розставити на видному місці. Дівчині доводилося змушувати себе не розглядати чоловіка надто пильно. А коли М. дивився на неї ось так, зблизька, не відводити очі.

Постійні суперечності неймовірно дратували. Дуже хотілося запитати: «Це ви, чи не ви?». Та хіба вона могла сказати таке незнайомому чоловікові?

Сьогодні він вбрався у темно-сірий костюм у вузьку смужку, блідо-блакитну сорочку та зав’язав яскраву синю краватку. Виглядав справжнім франтом. А ще неймовірно хвилював Ніну однією лише своєю присутністю.

Дівчина заправила за вухо каштанове пасмо укладеного волосся. Раніше вона могла прийти на роботу без зачіски, проте тепер… Віднедавна все змінилося.

— Звісно, — Ніна ніяково посміхнулася. — І… вдячна за допомогу. — Ось і ще одне «тепер». Кожна вимовлена ​​М. або Ніною фраза одразу ж набувала сексуального підтексту. Цікаво, чи чоловік у дорогому костюмі теж це помітив? Можливо, це лише її особисті уявні збочення. І якщо він не М…. Тобто не той М, з яким вона після роботи…  Ніна була змушена відвести очі. Бо тоді він точно нічого не помітив. Пауза затягнулася, тому Ніна спішно додала: — Вам — як завжди?

— Ні, — пролунало настільки несподівано, що дівчина здивовано втупилася в чоловіче обличчя. Який же він гарний!

— Ні? — перепитала ніби під гіпнозом. І навіть головою трусонула, щоб переконатися, що не спить.

— Ми дещо змінимо, —  додав він повільно, ніби перевіряючи, як реагуватиме на кожне його слово Ніна. — Якщо ви, звісно, не проти.

На що це він натякає? В неї вже голова обертом від звичайнісінької розмови.

— Цього разу нехай буде два любовні романи. На ваш вибір.

Так він про книги!

Це було вкрай нерозумно — почуватися розчарованою, але Ніна нічого не могла з собою вдіяти. М. розмовляв з нею ввічливо, але абсолютно спокійно, майже байдуже, як з зовсім чужо людиною.

«Але ж ти насправді йому чужа».

— Зачекайте декілька хвилин, будьте такі ласкаві. Зараз підберу щось цікаве.

Ніна сунула до рук чоловіка останній журнал, що ще тримала в руках, і цього разу не гадала, що він про неї подумає. Вона йшла вглиб магазину й сердилася — на М. і на себе. Вона точно знала, що той за нею не піде, і це страшенно пригнічувало.

І все ж таки… Він чи не він — той М., який вміє лише одним дотиком підкорювати жіноче тіло? Принаймні, її тіло — так точно.

Поки Ніна шукала відповідні книги, її не полишала думка, що на прилавку залишився провокаційний Щоденник.

В голові сиреною линула думка: «Прочитав чи ні? Прийде чи ні?»

До кінця робочого дня ці питання мало не довели Ніну до істерики. Дівчина так хвилювалася, що не одразу розуміла, про що її запитують нечисленні покупці. Прямуючи до полиць з книжками, Ніна примудрялась забувати, за чим йшла.

Старовинний настінний годинник вже пробив сім разів, але літній чоловік з борідкою та в окулярах з товстими лінзами ніяк не міг обрати книгу для онука. Ніна виклала перед ним з десяток популярних новинок, але дідусь не читав жодної з них, і дівчині довелося докладно знайомити потенційного покупця з їхнім змістом.

Лише природна стриманість допомогла Ніні не розлютитися. Адже старенький не винен у її проблемах. Натягнуті до межі дівочі нерви заледве не дзвеніли. Однак все закінчилося тим, що Ніні довелося розбірливим почерком переписати назви книг на листку паперу та вручити їх можливому, але вже не сьогодні, покупцю. Він хотів поміркувати над запропонованими варіантами вдома.

Дідусь протер окуляри, посміхнувся, а потім довго розшаркувався, висловлюючи компліменти уважному продавцю. На фразі «Таких не часто зустрінеш у наш час», дівчина брякнула: «Дякую. Усього найкращого».

Потім вона швиденько замкнула за чоловіком двері, приглушила світло та кинулася до темної комори. Зняла трусики та засунула їх до сумки. Подумала секунд п'ятнадцять і туди ж відправила бюстгальтер.

Він точно вирішить, що вона розпусна. Втім, для нього це не новина.

Ніна скористалася вологими серветками, вийшла з комори та прислухалася.

Сьогодні тиша насторожувала й надзвичайно виводила з рівноваги. Ніні здавалося, що вона чує жвавий стукіт власного серця. Вкрай схвильована, вона рушила вздовж стелажів. Блукала між ними близько години. Потім не витримала і ще хвилин з десять постояла біля дверей. З майже темного приміщення добре проглядалася освітлена ліхтарями вулиця.

«Він не прийде», — сказала собі дівчина та, засмучена, попрямувала до комори за сумкою. Дорогою згадала про Щоденник і простягнула руку, щоб забрати його. У цей момент задзеленчали дзвіночки. Серце гупнуло об грудну клітку.

Звідки в нього ключ?

І чому вона не подумала про це раніше?

Однак ці питання забулися швидше, ніж виникли. М. прийшов, і жіноче тіло негайно стрепенулося. Ожило в передчутті.