Щоденник Ніни - Рін Фольк

Ніна кинулася до полиць. Знайшла відповідні ряди книг — вдало, що вона сама ж їх і впорядковувала. Вхопила перші, що трапилися під руку, придушила нестримне бажання підглянути за незнайомцем крізь полиці та швиденько повернулася до прилавка. М. чекав на неї там, де вона його залишила. У тому самому місті. Споглядав чоловік на Ніну доволі спокійно, але з помітною цікавістю.

Вона знову розхвилювалася, бо добре пам’ятала, що минулого разу М. вже дивився на неї подібним чином. Бентежливо так. Аж подих перехоплювало. Та навіть якщо Ніна все це вигадала, то нехай. Раніше вона ніколи не відчувала нічого подібного. Їй усе подобалося.

Хоча б на одну гарну сукню грошей не вистачило, бо зарплатню Ніні цього місяця ще не виплатили. Однак вона прикупила декілька недорогих кофтинок, головною перевагою яких було глибоке декольте, що напіввідкривало її груди. Саме до цієї частини її тіла була прикута увага незнайомця минулого разу.

Сьогодні Ніна надягнула одну з них — зеленого кольору, під очі. Ніна не знала, чи роздивився М., яка у неї райдужка, проте, випадково підвівши погляд, знову помітила увагу до порожевілих від збентеження пагорбів над мереживом, що обрамляло горловину.

Як же це лестило! А ще збуджувало.

Приклавши знайому картку до термінала, Ніна засунула чек разом з книгами до пакета та простягнула усе це незнайомцю. Той узяв пакунок, торкнувшись її руки. Ніна мимоволі задихала частіше. Вона не могла примусити себе відвести від покупця погляд. Здалеку, наче перебуваючи під гіпнозом, почула, як чоловік промовив:

— Ви мене майже врятували.

— Мені це нескладно, — пробурмотіла на автоматі.

— Я знаю, про що кажу.

А от Ніна не розуміла. Невже ці книжки настільки для нього важливі? Чи важливі для когось іншого?

М. попрямував до дверей. Дзвіночки вже почали дзеленчати, коли чоловік обернувся й запитав:

— До котрої години працює книгарня?

— А вам для ч… — Навіщо вона запитує? От дурна! — До сьомої.

«І все ж… Чому він поцікавився? Невже неможливе можливе? Ніно, спам’ятайся і навіть не мрій. До добра це не доведе».

— До зустрічі.

М. пішов, а дівчина запитала себе, чому чоловік сказав не «До побачення», не «Усього доброго», і навіть не пішов мовчки, як це робить більшість покупців. Ось це його «До зустрічі» ще сильніше розпалило жіночу уяву.

Ніна кинулася до Щоденника. Їй терміново потрібно було дещо записати. Проте Щоденник виявився відкритим.

Ніна застигла. Перевела погляд на двері.

Чи можливо, що незнайомець... Ні, не може такого бути. Це саме вона забула закрити записник. Проте М. міг його прочитати!

Ніна хитнула головою.

З якого дива такий гарний та статусний чоловік став би так чинити?

Ніна розмірковувала на цю тему, доки в магазинчику не з'явився новий відвідувач. Сховавши Щоденник під прилавок, дівчина зайнялася справою, за яку платили хоч невеликі, але дуже потрібні їй кошти.

Наприкінці робочого дня Ніна замкнула двері крамнички й вирушила вглиб приміщення, щоб розставити по полицях нові книги, які сьогодні доставив кур’єр. Розпакувавши коробки, дівчина за звичкою зацікавилася любовними романами.

Яскраві обкладинки з відверто розташованими тілами притягували погляд, наче магніт. Вабили безсоромно зазирнути всередину. Ніна трималася доти, поки не натрапила на знайомого автора. Повільно, майже лагідно погладила корінець і відкрила першу сторінку. Прочитала анотацію.

Якоїсь миті дівчині здалося, що пролунав ледь чутний дзвін. Ніна підвела голову й прислухалася — у крамниці панувала тиша. До того ж дівчина точно пам'ятала, що зачиняла двері.

Хоча у проходах між стелажами панувала напівтемрява, Ніна зацікавлено гортала сторінку за сторінкою. Вона настільки захопилася, що забула, де знаходиться, коли чиясь рука затулила їй рота.