Чоловік на годину, або Ненавиджу 8 Березня! - Ялинка Ясь

Тетяна

Ненавиджу восьме березня!

Ненавиджу навіть сильніше, за Новий Рік! Цього дня їду геть з міста, подруг та родичок принципово не вітаю та привчила не вітати мене! Бісить! Подумаєш, «жіночий» день! А решта, що, чоловічі?!

Близькі знають, як я на нього реагую і тому в моїй присутності про нього не згадують, наче його й не існує. Обговорюють, швидше за все, мій бзик за спиною, може, навіть жаліють… І нехай! Я викреслила цей день із календаря! Є сьоме березня, а за ним одразу крокує дев'яте!

Але…

Одного разу, через деякі обставини, мені довелося залишитися в цей день удома. Я бухгалтер, напередодні типу свята, запінений шеф влетів до офісу та з порога викликав до себе. Весь такий засмучений повідомив, що наш фінансовий директор, потрапивши в аварію, поламав праву руку та не закінчив мегаважливий звіт, який необхідно було здати, як кажуть, «ще учора». Оскільки я єдина, хто в курсі всіх фінансових справ нашої фірми, то мені його і дописувати та, щоб дев'ятого березня о восьмій нуль-нуль ранку привезла до податкової!

Я, звичайно, спробувала обуритися, пояснивши, що так швидко не встигну. На що мені делікатно запропонували вибрати між звільненням та премією.

Спалахнула, образилася, потім надулася, але звісно обрала премію. Сталося це якраз ввечері шостого березня. Шеф був люб'язним, швидко надав необхідні дані та дозволив попрацювати вдома, щоб ніхто не заважав.

Трохи засмутившись через зміну планів, скасувала бронь і здала квиток на електричку, яка мала відвезти мене завтра ввечері за сто кілометрів на південь. Там я б спокійно пересиділа вихідні в санаторії у сосновому лісі, дивлячись улюблене кіно на планшеті, запиваючи настрій червоним напівсухим. Але, не склалося й годі. Премія також добре.

Мені б одразу запідозрити недобре, коли дані у звіті підозріло швидко зійшлися, але я, наївна, вирішила, що фіндир просто добре підготувався. Вже вранці злощасного восьмого березня звіт було дороблено. Навіть задоволення від виконаної роботи не отримала!

Десь після ранкової кави зателефонувала подруга, вона ж по сумісництву дружина нашого шефа, попередивши, що заїде до мене буквально на хвилиночку. Я знову ані про що не здогадалася.

-Танюхо, привіт! Я у справах! – заявила з порога, поцілувавши в обидві щоки. І знає, що не люблю телячі ніжності, але все одно завжди лізе з обіймами! Проте, вранці я була ще добра, тому мужньо витерпіла її лизання.

-Привіт-привіт! Заходь, чаю поп'ємо! - завела до кухні, де вже закипав чайник. Дістала цукерки.

-Тань, а ти схудла! – Іра уважно оглянула мою постать у халаті і присвиснула.

-Угу, знаю. Півроку, як до спортзалу ходжу, - відповіла не люб'язно. Ну а що? Напередодні цього мерзенного свята я завжди не в дусі.

-Ого! Невже ми так давно не бачились? - Ірка мужньо ігнорувала мій настрій, - супер, скажу я тобі! Не впізнати! Скільки скинула?

-Дванадцять з половиною! - знизала плечима, вдаючи, що це не так і важливо. Ага, ще як важливо! Ця висота далася мені потом і кров'ю! Але я скеля, граніт! Нізащо не зізнаюся! Навіть на цукерки не дивлюся, які з чаєм уплітає за обидві щоки Ірка. Їй-то що, вона в нас худенька. Їсть за чотирьох, але по фігурі не скажеш.

Зараз мені вже легше. Ось у перший місяць важко було! Не могла дивитися на людей, які їли. Як я їм заздрила! Хот-доги, шашлик, тако, картопелька-фрі, мої улюблені! А у мене в холодильнику лише нежирний сир, відварена телятина та свіжі овочі.

Проте, зізнаюся одразу - з моєю вагою давно треба було щось робити. Ніхто в очі не говорив, але я й так знала, що саме через повноту досі самотня. У подруг чоловіки, діти до школи ходять, а в мене целюліт та кар'єра.

Тож, час, коли довелося взятися за себе, настав. Записалася до тренажерки, відвідала дієтолога і дала собі слово за рік скинути двадцять кілограмів. В ідеалі добре було б тридцять, але цю висоту вирішила взяти наступного року.

-Тань, ти героїня! - Іра похитала головою, - пишаюся тобою, чесне слово, пишаюся!

-Угу, дякую, - буркнула я, - а ти чого так раптово? Звідки знаєш, що я вдома?

-Ай, та Федько між іншим проговорився, - відмахнулася вона, - а я, ось з якого приводу... - очі у неї забігали, але вона відразу взяла себе в руки, - купи сукню!

-Що? – здивувалася я.

-Послухай, я знаю, ти сукні не любиш! Але ця - тобі сподобається! - почала запевняти Ірка.

-Та не хочу! - справа в тому, що я сукні не носила. Ще зі школи. Жодної немає у шафі. Ні, на інших мені сукні та спідниці, звичайно ж, подобаються. От тільки мені вони поки що не личать.

Якось пообіцяла собі - скину вагу й куплю найкрасивішу сукню! Вдягну і піду гуляти! Обов'язково червону, із сексуальним розрізом та глибоким декольте! Чоловіки з відкритими ротами будуть обертатися мені в слід, падатимуть від захоплення, а я вся така іду, і нічого не помічаю…