Щоденник Ніни - Рін Фольк

Відтоді як персонаж М. набув конкретного обличчя, а точніше сказати — тіла, пройшов майже тиждень. Але Ніні здавалося, що минув цілий рік, або два. Вона майже змирилася з очевидним і перестала кожні п'ять хвилин косити оком на двері, очікуючи на незнайомця.

Він, швидше за все, і думати про неї забув. Щойно переступив через поріг крамниці, і образ непоказної продавчині негайно вивітрився з його голови. Дзвіночки ще дзеленчати не перестали, як це сталося. Людям невластиво запам'ятовувати обличчя та статуру двірників, ліфтерів і продавців, яких вони до того ж бачили лише один єдиний раз.

Ніна не вважала себе дурною, і усвідомлювала, що усе це природно і навіть закономірно. Вони з М., тобто незнайомцем, стояли на різних щаблях суспільства. І те, що їхні шляхи на мить перетнулися, радше випадок.

Але що ж робити з раптово виниклими бажаннями та неслухняними реакціями власного тіла? Дотепер вони не були спрямовані на когось конкретного. Раніше Ніна мріяла про щось таке ж далеке та невидиме, як кварки чи нейтрино, а тепер її уяву ковбасило зовсім не від хвиль де Бройля. Так, вона дещо про це знала, бо намагалася вступити на фізико-математичний факультет. Напевно, це добре, що не пройшла за конкурсом. Фізики та лірики у житті практично несумісні.

Де ж він, пан М.? Чим зайнятий? Або ж ким? Ця жінка, для якої він придбав книжки, — хто вона для нього? Мабуть, це все ж дружина. У такому віці майже усі чоловіки кимось зайняті. А коханкам книжки, як правило, не купують. Дорогоцінності, одяг, парфум — так, а книжки… Ні, це щось з розряду фантастики.

Хоча незнайомець не дарував їй жодних авансів, Ніна продовжувала зітхати, згадуючи про нього. Вперше у житті вона думала так багато про конкретного чоловіка настільки багато. Шкода, що дарма. Але часу в неї був вагон з причепом, тому Ніна продовжувала мріяти, а ще писати.

Усе це сталося у п'ятницю пообіді. На той час у Щоденнику вже з'явилося декілька списаних аркушів. Кожну думку, що викликала в ній еротичний настрій, Ніна вкладала у слова. Тільки паперові вона могла довірити свої найпотаємніші бажання, часом настільки безсоромні, що навіть сама Ніна їх не перечитувала. Та й навіщо? Дівчина пам'ятала кожне речення, слово, знак запитання або ж оклику.

У той момент, коли черговий покупець залишив магазин, несучи під пахвою пакет чималої ваги з барвистою дитячою енциклопедією, Ніна озброїлася ручкою та замислилася, дивлячись на двері. Несподівано помітивши за склом М., дівчина не одразу зрозуміла, що він — не плід її уяви.

Та тут задзеленчали дзвіночки, і Ніна отямилася. Трохи незграбно підхопилася та протараторила знову трохи охриплим голосом:

— Добрий день. Чи можу чимось допомогти?

Чоловік підійшов до прилавка впритул, поглянув на дівчину з висоти свого чималого зросту та вимовив приємним, як Ніна і запам’ятала, низьким голосом:

— Можете.

І замовк. Він дивився на неї настільки уважно, ніби хотів поринути у найглибші, найпотаємніші думки.

«Ой ні! Тільки не це! Там таке…»

— Чим саме? Вам знову… потрібні книжки?

— Вгадали.

Ніна вже тремтіла від однієї лише звичайнісінької розмови. Що ж з нею коїться?

— Для… жінки?

«Скажи, що ні. Будь ласка. Ну-бо!».

— Знову вгадали. — «Ти — дурепа, Ніно. І дуже стурбована дурепа. Чому ж досі стоїш і витріщаєшся на нього?». — Є якісь проблеми?

«Усього лише одна, але складна, як гіпотеза Ходжа [1]. І така ж сама нерозв'язна».

— Ні, — бадьоро протараторила Ніна й навіть примудрилася усміхнутися. — Зараз принесу. Отже — проза, лірика, роман. Правильно?

— Любовний, – уточнив М., і куточок чоловічого рота сіпнувся.

Невже це — лише її безмежна уява? Мабуть, варто спалити той Щоденник у ритуальному вогні.

І чим вона тоді розважатиметься?

Примітки

[1] Гіпотеза Ходжа – одне з семи математичних завдань тисячоліття.