Щоденник Ніни - Рін Фольк

Ніна пішла з магазину разом з останнім покупцем. Навіть на робочому місці не навела лад. Вирішила, що зателефонує Євгенії Іванівні та попросить підстрахувати. Добре, що завтра — вихідний.

Дівчина ввімкнула сигналізацію, замкнула двері та озирнулася навкруги. За звичкою. А ще сказала собі, що треба відвикати шукати М. поглядом.

Ніна вирішила, що не може зустрічатися з одруженим чоловіком. Підозрювати — це одне, а знати напевно…

Як швидко все завершилось. Ех!

Дівчина поспішала до готелю. Хотіла встигнути виписатися до того, як у номер наскочить Максим. Виясняти стосунки з ним саме сьогодні було для неї непідйомно.

Як же важко вигадати потрібні слова, щоб повідомити чоловікові, що стосунки завершено! Ніна ненавиділа усі ці з'ясування, сварки, суперечки…

Інша річ — Граніт. Цілком можливо, і навіть найреальніше, що М. не стане так глибоко переживати з цього приводу, як це зараз відбувалося з Ніною. Та й навіщо йому перейматися? У чоловіка є сім'я, становище у суспільстві. Знайти нову коханку — не така вже й велика проблема. Псувати нерви через продавчиню після півтора тижня нехай і близького знайомства — фізично близького, просто безглуздо.

«Правильно. І ти заспокойся, Ніно. Ваш зв'язок не міг продовжуватися вічно. Краще поставити крапку зараз. Для всіх це — найкраще рішення».

Швиденько склавши валізу, Ніна витратила декілька дорогоцінних хвилин на те, щоб просто постояти біля ліжка, в якому провела багато пам’ятних хвилин свого нічим не примітного життя. Вона розуміла, що згадувати все це буде дуже часто та навряд чи колись забуде.

«Це - найфантастичніший секс у моєму житті», — якось зізнався М., тобто Максим Петрович Граніт. Збрехав чи правду сказав?

Про це Ніна ніколи не дізнається. Як і про те, скільком жінкам до неї М. говорив такі ж слова. Чи чула їх його дружина?

Ніна гірко всміхнулася. Мабуть, Граніт назавжди запам’ятається для неї як М. — найкращий у світі коханець. Але не найкращий чоловік.

Дівчина зупинилася біля готельної стійки та віддала портьє ключ.

Просто піти чи сказати, що з'їжджаю?

Зітхнувши, Ніна поцікавилась:

— Можливо, у вас випадково є, у що це загорнути?

Дівчина показала на свій Щоденник. Ще в магазині на останній майже списаній сторінці вона вивела: «Угоду розриваю. Дякую за уроки. Прощавай».

Розмовляти з М. їй не хотілося. Не могла вона. І Щоденник зберігати у себе — теж. Спогадів цілком достатньо. А пан Граніт може вчинити з ним, як вважатиме за потрібне. Хоча б не турбуватиметься, що Ніна зважиться на шантаж. Почерк же у нього ексклюзивний. Нехай вирішить сам, що робити з книжкою з жіночими казками-дурощами.

— Випадково є, — усміхнувся вже тепер знайомий чоловік і зблиснув сірими очима. Витягнув звідкілясь коричневий конверт.

Невже заграє? Ні, з неї достатньо. Вражень — з надлишком.

Ніна запакувала Щоденник, заклеїла конверт і написала зверху: «Граніту М. П.».

— Передайте, будь ласка, адресатові. Вам не буде важко?

Після новин, які принесла Євгенія Іванівна, Ніна не сумнівалася, що «Надія» належить М.

— Передам у власні руки, — з серйозним виглядом пообіцяв портьє.

Мабуть, він таки знає, навіщо тут бувала Ніна. Ну і нехай!

— Спасибі. За все.

Вона підхопила валізу та попрямувала до виходу.

— Ви... не повернетесь? — навздогін поцікавився портьє.

— Ні, — похитала головою Ніна.

За двері готелю вона вийшла спокійним кроком, а потім побігла до автобусної зупинки — так швидко, як дозволяла ноша.

Усе. З цим покінчено. Покінчено, Ніно.