Щоденник Ніни - Рін Фольк

Дорогою вони мовчали. Попри це, а, можливо, й завдяки тиші, сексуальне напруження між ними тільки зростало. Погляди у дзеркалі заднього вигляду стали настільки палкими, що у Ніни почастішало дихання, а серце билося усе сильніше. М. іноді торкався її, немов не міг цього не робити. А потім узяв її руку та поклав собі на стегно. Ніна відчувала, як напружуються сильні м’язи. Їй подобалося це. Тому увесь подальший шлях її долоня пролежала на цьому місці.

М. заглушив двигун свого дорогого на вигляд автомобіля — на вигляд, бо Ніна не надто розбиралася в іномарках — біля лісового озера. Припаркувався практично коло самого берега. Ніна вийшла з автомобіля, підійняла руки та потягнулася, розминаючи м'язи. Сріблясто-зелена гладь, химерні вікові дерева, закопані корінням у воду, і тиша — все це виглядало по-справжньому казково.

Сюди ще б замок…

— Я віднесу речі.

Ніна обернулася на голос і лише тоді помітила зведений з величезних дерев’яних колод будинок з прибудовою, що потопав у хащах і тому не був помітним навіть з бічної дороги. Невже тут і лазня є?

«Ось тобі й замок, Ніно».

Модна тепер екологічна хатина ідеально вписалася в навколишній краєвид. Навіть митець не написав би більш гармонійної картини.

Ніби зачарована, або загіпнотизована, Ніна дісталася стежкою до дверей. Сіла прямо на ґанку й обняла себе за коліна. З хатини вийшов М., цмокнув дівчину в маківку й знову попрямував до автомобіля. Повернувся  звідти з доволі великою картонною коробкою.

Що він приніс, Ніна не цікавилася. Навіщо? Нехай буде сюрприз. Життя не надто балувало її приємними сюрпризами. Вона дізнається про вміст пізніше. Зараз Ніні хотілося тільки милуватися навколишньою красою та насолоджуватися несподівано подарованим, магнетичним спокоєм.

Хоча М. пересувався майже безшумно, Ніна відчула його присутність, варто було чоловікові вийти з будинку. Він накинув на неї куртку та на декілька секунд затримав руки на плечах. Лише тоді Ніна зрозуміла, що замерзла.

Нічого дивного. Адже на дворі осінь. Та й вечір незабаром.

— Ми сюди надовго? — не стримала Ніна природну цікавість. Їй вже хотілося залишитися тут якомога довше.

— А тобі як хочеться? — поцікавився М.

«Хоча б на місяць».

— А на скільки можна?

Чоловік сів поряд та обійняв Ніну за плечі.

— До обіду я увесь твій.

— До обіду? — не зрозуміла дівчина. Як до обіду? Так мало?

— До недільного. Увечері на мене чекають на важливому заході.

— Стривай, так це ж...

М. закопався носом у її волосся. Задоволено потягнув носом. Промовив тихо та хрипко:

— Припини рахувати. Краще думай про мене.

— Я і так… — почала Ніна, але вчасно згадала, що для цього чоловіка вона й без цього визнання немов відкрита книга, точніше Щоденник, тоді як про самого М. їй майже нічого невідомо. Крім, звичайно ж, того факту, що він — людина заможна, а ще чудовий коханець. — Кому належить цей будинок?

— Мені, — одразу ж зізнався М. Випадково побачив його на рекламному щиті ті не втримався — придбав. Тобі подобається?

— Дуже, — відверто, не приховуючи захоплення, відповіла Ніна.

— А мені подобаєшся ти. Дуже. — М. заліз руками під куртку й почав пестити дівочу спину, а потім й груди. — Може, ми потім погуляємо та оглянемо все навколо?

По гарячих дотиках і чоловічому диханню, що значно почастішало, Ніна зрозуміла, що у М. на думці. Дівчина не могла йому відмовити. Приховуй, не приховуй, але вона сама приїхала сюди заради того ж самого. Просто не розраховувала, що для побачення чоловік обере таке чудове, гармонійне місце.

Ніна повернула голову та поцілувала міцне, з трохи відрослою щетиною, підборіддя.

— Звісно. Ми зробимо усе це ​​потім.

М. підхопив її на руки та вніс до будинку.

«Наче молоду дружину», — подумала Ніна і мовчки вилаяла себе. Зараз не час і не місце мріяти про нездійсненне.

Привіт) Якщо вам подобається історія про Ніну та її Щоденник, подаруйте їй, будь ласка, зірочку. Вам нескладно, а мені приємно. Дуже надихає) І прошу підписатися на автора на моїй сторінці, щоб випадково не загубити) Дякую, що читаєте!