Щоденник Ніни - Рін Фольк

Вони разом розігріли їжу та погодували одне одного. Це було незручно, кумедно і водночас неймовірно приємно. А потім пішли гуляти берегом озера. Йшли серед природної краси, наче юні закохані, тримаючись за руки, у тиші, яку порушували тільки звуки, характерні для лісу.

Та в якусь мить погляд М. став палким та жадібним. Ніна відчула момент, коли чоловік знову її хотів. Цього було достатньо, щоб збудилася й сама Ніна. Вони налаштовувались одне на одного миттєво.

Але М. знову її здивував. Він повів її в заздалегідь підготовану лазню.

— З віником? Без? — поцікавився, на руках вносячи туди Ніну.

— Що? — не зрозуміла вона. Ніна вперше опинилася у такому місці. До того ж не знала, чого чекати від М.

На контрасті, в невеликому спекотному приміщенні Ніні спочатку здалося, що зовсім немає чим дихати. Хотілося вдихнути глибше. Але адаптувалася вона швидко.

М. посадив Ніну на широку лаву, щільно зачинив двері та влаштувався поряд. Розвалився, безсоромно демонструючи усе своє велике, гармонійно складене тіло. Ніна мимоволі залюбувалася ним. Та і як утриматись?

— Не дивися на мене так. Бачиш, яка реакція?

— Бачу.

Ніна посміхнулася зніяковіло й гордо. Простягнула руку та ласкаво погладила орган, що поступово підіймався все вище. Помітила, як повіки М. трохи прикрили веселі очі, а грудна клітка почала підійматися та опускатися частіше.

Цей чоловік напрочуд чуттєвий. Хоча порівняти Ніні не було з ким.

— Але з іншого боку…

Ніна розуміла, що криється за цими словами, але не поспішала відповідати. Вона теж відкинулася назад, повернула голову й спостерігала, як покривається крапельками вологи мужнє тіло, як вони повільно збираються в природних складках і струмками стікають вниз.

М. дивився на неї так само. Обидва знали, чим зараз знову займуться. Проте Ніні хотілося дізнатися про цього чоловіка хоч щось. Можливо, він обмовиться під час розмови? Для Ніни важлива кожна дрібниця.

— Ти натякав на віник. Знаю лише, що він, як правило, березовий.

— Цікаво? Тоді слухай.

М. виявився цікавим оповідачем. Необхідний сорт берези, розмір лозин, процес «засолювання» та використання — чоловік розповів про це багато й дуже докладно. А ще про те, як використовували лазні раніше, і роблять це тепер. Одна річ зацікавила Ніну особливо.

— Масаж? Це цікаво.

— Тоді лягай. Покажу.

— На лаву? Вона ж тверда.

— Як лазневий майор, наказую лягати.

— Майор?

— Так фіни називають начальника лазні.

— Зрозуміло.

— Зрозуміло стане, коли ти вляжешся на лаву. Хоча… — Чоловік поплескав себе по стегнах, — лягай прямо сюди.

— Впевнений? — засумнівалася Ніна. — А як?

М. допоміг їй лягти на свої стегна. Її голова лежала на складених руках на лаві, а сідниці — на чоловічих ногах.

— Намагайся не ворушитися, — попросив М.

Ніна мовчки кивнула та заплющила очі.

М. розминав її тіло зі знанням справи, хоча й не зовсім симетрично — з вини Ніни. Саме вона хотіла влаштуватись зручніше й совалась. Чоловік продовжував пригощати її історіями про те, як у лазнях ставили банки, пускали кров, вправляли суглоби та приймали пологи, а ще розважалися доступними в такому місті способами.

М. усе розповідав, і розповідав, й Ніна не одразу помітила, коли епіцентром масажу стали її сідниці. Це було так приємно, що вона почала протяжно, але тихо стогнати. Пальці все частіше пробиралися в промежину, а потім і зовсім пірнули в глибину.

То був справжній еротичний масаж. Ніна вже почала рухатися назустріч знайомій руці, коли М. змінив тему розмови.

— Хочу тебе про дещо попросити.

Прохання? Від М? Чим же вона може йому допомогти?

— Слухаю.

— Ти тільки зрозумій мене правильно.

«М. збентежений? Ні, такого не може бути!

— Розповідай.

— Я завжди хотів спробувати одну річ, але… — «Тільки не про інших жінок. Будь ласка!» — Якось усе… Загалом, ти могла б мене впустити сюди? — М. торкнувся цього місця. Ніна перестала рухатися. — Якщо тобі не сподобається… Як тільки ти скажеш, я одразу припиню. Вперше таке пропоную. — Остання фраза вирішила все. Дівчина зрозуміла, що заради М. готова вдатися до будь-якого експерименту. Але, здається, чоловік вирішив, що вона образилася, бо промовив дуже швидко: — Забудь. Я не повинен був про це просити.

— Можемо спробувати.

Чоловічі руки завмерли.

— Впевнена?

Яка впевненість? Звідки? При її досвіді?

— Що для цього потрібно?

— Ти. І я.

М. сказав це так ніжно, що Ніна мало не кинулася його цілувати…

Коли вони закінчили, чоловік приніс таз з водою, вимив Ніну й себе, й виплеснув вміст на кам'янку. Їх огорнуло паром.