Вирвані сторінки з автобіографії - Марія Василівна Матіос
Ух!
Даруся і 2010 року все одно не зрозуміє: це ж не Дзюбі в тюрмі було сидіти - це її викладачам було вірші Ліни Костенко і Драча про любов слухати. До речі, вірші про «віру людини в людину». Бо чим іншим, ніж вірою в іншого, - є любов? Не знаю, чи є в програмі Забаштанський сьогодні, але «віра людини в людину» ніколи не є не-актуальною. Знаю лише, що українолюб, яких світ не бачив, - Дмитро Табачник 2010 року (!) казав, як із дерева зліз учора, що всі письменники, хто ще живий і притомний по-українськи, мають умерти заради його, Табачникової, мети, як він каже, навчити п'ятирічних діток «лікувати до десяти»! Тобто у п'ять піти у де-не-де існуючий дитячий садочок - а потім, щоб потрапити в Табачникову програму, вмерти, коли ся схоче Табачникові! Іншими словами - а хоч би вже! Ви зрозуміли, що я сказала? Я ні. А Табачник розуміє: я маю вмерти, вже, отут, бо йому подобається музейний антикваріат, а не «Солодка Даруся» у шкільній програмі вивчення курсу сучасної української літератури! Не вірите! Тоді не вірте очам своїм, а вірте Табачниковому світу без України. І без моєї «Солодкої Дарусі»: «Вряд ли кто-то из родителей в здравом уме даст своему ребенку читать этого мастера пера... Можно не сомневаться, что в любом государстве мира должностное лицо, включившее в школьную программу подобное «творчество, кроме немедленного увольнения, попало бы под суд за нанесенный детской психике вред» (підкреслення. - Д. Табачник, «Мир без Украины?», с. 386). Прости Боже, чуже дуренство, кажуть у Розтоках. Та не дуренство - просту людську заздрість. Адже «Солодка Даруся» в українських бібліотеках є, а текстів Табачникових дисертацій на здобуття ступенів і кандидата, і доктора історичних наук, - як ніколи не було, так нема й понині! І хоч наймайте Шерлока Холмса із Ватсоном докупи. Як тут Табачникові не позаздрити квітці з полонини?!
...Справжня Даруся таке навіть на мигах не проартикулювала би - про «вред психіці». Вона йшла до холодної води, коли їй було недобре, а не людям свою ущербність демонструвала. Але, коли би, боронь Боже, Табачника посунули, як... Ну, як якогось київського космонавта, чи як... Та ви самі знаєте, кого вже посунули, а кого посунуть ще, поки ця книжка дійде до читача. Я знаю, де його прихистили би з любов'ю - у Львові, бо у древньому Львові всі суціль гонорові - вони би не дали пропасти найбільшому своєму пропагандистові Дмитрові Табачнику. Хто-хто, а львів'яни знають традиції порятунку гнаних і переслідуваних, закладені ще Андреєм Шептицьким. Вони завжди милостиві, ті галичани, і задля порятунку гнаного вони навіть вчасно помиють рухи!
ВІДСТУП ПО СУТІ: (ексклюзив для Д. Табачника):
(Газета «Дзеркало тижня», червень 2010 р):
«Положить конец политическим интригам» и «объединить страну с помощью искусства» Вадим Писарев пообещал еще весной. ...В конечном итоге талантливый балетмейстер воплотил в жизнь свою идею культурного проекта
«Восток - Запад». И «объединение страны», очевидно, начиналось с культурной экспансии донецких - на Запад. Донецкий национальный театр оперы и балета им. А. Соловьяненко почти месяц гастролировал по нашим, западным городам. В интервью «Зеркалу недели» г-н Писарев рассказал об итогах этих гастролей.
Уривок із інтерв'ю народного артиста України, лауреата Національної премії України ім. Т. Шевченка, художнього керівника Донецького Національного театру опери і балету ім. А. Солов'яненка Вадима ПИСАРЄВА: «В Ивано-Франковском драматическом театре нам показали спектакль «Нація» по произведениям Марии Матиос. Поверьте, после этой постановки вся наша донецкая труппа - а это довольно искушенные артисты - буквально плакали и не стеснялись слёз... Таким было потрясение! Мы все вернулись в Донецк под большим впечатлением».
...Ох, подеколи зітхаю вечорами - як жаль, що не чули інвектив Дмитра Табачника всі три, а може, й більше Тютюнників. Як жаль, що не бачили ні Стефан Турчак, ані Мстислав Ростропович, ні Богодар Которович, ні сам Герберт Караян свого найбільшого послідовника (та що там послідовника - конкурента!) в диригентському мистецтві - народного захисника і блюстителя парламентської «палички» Михайла Чечетова. Якої грації його рука! А скільки інтелектуальної потуги, гнучкості в його диригентських жестах! Незаздрісна, я подеколи таки заздрю, як Табачник заздрить мені: це ж скількома талантами нагородила природа одну людину!
Але я все ще про програму, де насправді не було тої віри людини в людину, про яку так зворушливо сказав Забаштанський - а вони, програмісти людської долі, взяли його - і «попрасували»: не вписалася «віра людини в людину» у їхню програму.
...Улітку 1984 року (тепер уже світлої пам'яті) Володимир Забаштанський з великою групою українських письменників - Іван Сварник-старший (земля йому пером), Любов Голота, Анатолій Кичинський, Ігор Римарук і ще... і ще... - під час літературно-мистецького фестивалю «Червневі зорі», що його щорічно тоді проводила Чернівецька обласна організація Спілки письменників під незмінним багатолітнім керівництвом Василя Фольварочного, дорогою з музею Ю. Федьковича у Путилі зупиняться в моїх Розтоках, де я тоді «турлюнькала» (колисала) свого маленького (а тепер уже великого) хлопчика Назарчика, щоб привітати мене з першою поетичною збіркою «З трави і листя» (Київ: Радянський письменник, 1983) і слухатимуть - і не наслухаються мою бабцю Гафію (пам'ятаєте сільського Соломона); через місяць Володимир Забаштанський, Петро Осадчук, Петро Скунць і Степан Пушик напишуть мені рекомендації до Спілки письменників. І мене туди приймуть. 1986 року. Був такий колись період у Спілці письменників, за часів головування Павла Загребельного, коли він зробив чи не дворічну перерву приймання до письменницької братії будь-кого. Жодного не прийняв майже упродовж двох років. Жодного, хто пройшов уже й президію Спілки! І добре робив. Тепер так не роблять. Тепер одномоментно, скопом, п'ятьох Шевченківських лауреатів «ротують» (від слова ротація), а по-простому «виключають» із президії Національної Спілки письменників. Щоб не були такі розумні - не дзявкали не в унісон!
Питання для кмітливого - чим відрізняється Національна Спілка письменників зразка 2009 року від просто Спілки письменників взірця 1973-го,
