У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна - Генрі Райдер Хаґґард

— Ви кажете, що тієї ночі дув вітер? Я вважаю, що він легко міг знищити будь-які сліди на піщаному березі, — зауважив я.

— Що ви хочете цим сказати? — запитав лорд Регнолль.

— Хоча я не маю підстав стверджувати що-небудь абсолютно, але мені здається, що ваша дружина не потонула і жива досі.

— Але де вона?

— Про це треба запитати наших старих знайомих, Харута і Марута, — відповів я.

— Ви вважаєте, що її викрали ці негідники?

— Мені здається, що це так, хоча “негідники” — занадто сильний для них вислів. По-своєму вони чесні люди. Не забувайте, що вони служать своєму богу, та ще такому, якому загрожує інший бог.

Тут я розповів лорду Регноллю про все, почуте Хансом від старої жінки в Беза, столиці мазиту. Він слухав мене з якнайбільшим інтересом.

— Це дивна історія, — озвався він, коли я закінчив свою розповідь. — А чи звернули ви увагу на те, що наша дитина загинула від слона?

— Так, цей дивний збіг вельми вразив мене, — відповів я; але, не бажаючи довше говорити про цей жахливий випадок, я попросив лорда Регнолля продовжувати свою розповідь.

— Історія моя наближається до кінця, — сказав лорд Регнолль.

— Втрата спочатку дитини, потім дружини, яка була для мене найдорожчою за все на світі, приголомшила мене. Життя втратило для мене значення й інтерес, і я, незабаром після повернення до Англії, вирішив накласти на себе руки. Я вже написав необхідні листи і приготував пістолет, як раптом у мене з’явилася іскра надії… Я покликав Саведжа і наказав йому взяти місця на першому поштовому пароплаві, що вирушає до Африки, потім придбав у зброярів великий запас різноманітної зброї — і ось ми тут.

— Так, — задумливо повторив я, — ви тут. І з вами запас спорядження, якого, мабуть, вистачить на цілий полк, — додав я, вказуючи на величезний віз, вщерть наповнений багажем, і цілий натовп носіїв-кафрів з окремими пакунками, які з Саведжем на чолі зупинилися біля воріт мого будинку.

Увечері, коли багаж розібрали і замкнули в невеликій повітці, ми з лордом Регноллем продовжили нашу розмову. Перед цим ми розпакували частину зброї — чудовий набір дорогих мисливських рушниць усіх сортів, придатних для полювання на слонів включно. Вони, розставлені здовж стін моєї вітальні, викликав у старого Ханса велике захоплення. Він довго розглядав їх, погладжуючи рукою і даючи кожній із них особливу назву, неначе це були живі істоти.

— Із такою зброєю, — говорив він, — баас може вбити самого диявола. Хай баас поставить коло них Інтомбі, — додав він.

“Інтомбі” була моя стара улюблена рушниця, майже іграшкова за розмірами, та яка не раз у минулому ставала мені в пригоді. Я переклав ці слова лордові Регноллю. Він розреготався, чому я був, вельми радий, оскільки давно не бачив його навіть усміхненим.

Я маю зазначити, що на додачу до мисливської зброї в багажі було не менше п’ятдесяти військових великокаліберних гвинтівок системи Спайдерса з великим запасом патронів.

Лордові Регноллю ледве вдалося добитися їхнього пропуску через митницю.

Цього вечора я перед сном розповів лорду про своє злощасне. головування в золотопромисловій компанії “Щира довіра” і про її сумний кінець.

— Ви — найліпший у світі стрілець, мисливець і дослідник, — зауважив лорд Регнолль, — але що стосується таких справ, як комерція… Проте я певною мірою вдячний цьому шахраю Джекобу.

Потім він поставив мені низку запитань стосовно цієї справи і зробив кілька нотаток у своєму записнику. Останнє мені здалося дещо дивним, але я нічого не сказав.

За кілька днів я зрозумів причину цих запитань і нотаток.

Якось уранці я знайшов на своєму столі цілу купу листів, вигляд яких нажахав мене, нагадавши про кляту компанію. Проте нічого не вдієш, я взяв одного з них і прочитав.

Воно було від того самого акціонера, який на загальних зборах запропонував усім висловити мені довіру. Читаючи його, я мало не знепритомнів. Ось його зміст:

“Шановний пане!