У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна - Генрі Райдер Хаґґард

Я слухав це і, правду кажучи, майже плакав, думаючи, яку жертву приніс для мене цей старий готтентот за намовою шахрая.

— Хансе! — сказав я. — Коли ти спіймав работоргівців у ними ж розставлену пастку, вмираючий вождь зулусів назвав себе Світлом-у-темряві. Він точно назвав тебе, бо ти, як світло в мороці, засяяв у темряві мого серця. Я вважав себе мудрим, але виявився дурнем, і був, як і ти, і Саммі, обдурений звичайним шахраєм. Але цей шахрай, демонструючи, наскільки ницою може бути людина, примусив тебе показати, наскільки може бути людина благородною. Світло-в-темряві! Ти дав мені більше, ніж усе золото на світі. Я постараюся заплатити тобі за це своєю вічною любов’ю!

Ханс узяв мою простягнуту руку і приклав її до свого лоба.

— Не треба говорити так, баасе. Це наводить на мене сум, коли я такий щасливий. Скільки разів баас не карав мене, коли я чинив недобре, коли я пив і за інше? Баас не покарав мене навіть тоді, коли я вкрав порох, щоб продати його і купити собі джину. Правда, порох нікуди не годився.

— Але чому ти тепер щасливий? — запитав я.

— О, баасе! — відповів Ханс і очі його заблищали. — Хіба баас не здогадується чому? Тепер у бааса немає грошей і у мене немає. Зрозуміло, що ми підемо шукати заробітку. Я такий радий, баасе. Мені набридло сидіти на фермі і доїти корів. Великий Небесний Батько знав, що робив, пославши нам Джекоба!

— Ти маєш рацію, Хансе, — сказав я, — але куди ми підемо? Нам потрібні слони.

Ханс назвав цілу низку різних місць і, закінчивши їхній перелік, сів навпочіпки переді мною і, жуючи тютюн, питально поглядав на мене, схиливши голову набік, як старий допитливий птах.

— Хансе, — запитав я, — ти пам’ятаєш історію, яку я розповідав тобі торік чи раніше, — історію про народ кенда, в країні якого, кажуть, є цвинтар слонів, які з усіх усюд ідуть туди вмирати? Ця країна лежить десь на північному сході від того озера, біля якого живуть понго. Ти говорив, що нічого не чув про народ кенда?

— Ні, баасе, я багато чув про них.

— Чому ж ти раніше нічого не розповідав мені?

— Навіщо було говорити? Баас тоді шукав золото, а не слонову кістку. Коли ми були в місті Беза, я розмовляв з усіма, з ким було варто поговорити. Там жила одна жінка. Чоловік і діти в неї померли, і вона була завжди одна; всі боялися її, оскільки вона була мудра, вміла ворожити і знала лікувальні трави. Я розповів їй про понго і про їхнього бога-горилу. Вона сказала, що це ніщо порівняно з іншим богом, якого вона бачила, коли була дуже молодою. Вона говорила так: далеко на північному сході живе народ кенда, яким править султан. Це великий народ, що населяє родючу землю, їхню країну оточує пустеля, де ніхто не може жити. Ніхто нічого не знає про кенда. Хто перейде через пустелю в їхню землю, той ніколи не повернеться, бо його вб’ють. Вона говорила мені, що походить із цього народу, але втекла від них, коли султан хотів забрати її у свій гарем. Вона щасливо перейшла через пустелю і потрапила до мазиту, які шукають страусині пера. Вона нічого не говорила їм про свою землю, оскільки боялася покарання свого бога.

— А що вона тобі говорила про народ кенда і їхнього бога?

— Вона сказала, що у кенда не один бог, а два, не один правитель, а два. Вони мають доброго бога-дитя, яке говорить вустами жінки-оракула. Якщо жінка вмирає, бог не говорить, доки не знайдуть іншу жінку, позначену міткою бога. Перед смертю жінка-оракул говорить, у якій країні живе та, яка замінить її. Священики вирушають до тієї країни на пошуки. Іноді вони довго не можуть знайти нову жінку; тоді Дитя втрачає мову, і народ стає здобиччю іншого бога, який ніколи не вмирає. Той бог — величезний злий слон, якому приносять у жертву людей. Султан і більша частина народу, всі чорні пошановують того слона. Ім’я його Джана. Багато років тому, коли світ був іще молодим, з півночі туди прийшов інший світлий народ, котрий схиляється перед Дитям, якого вони принесли з собою. Цей народ поселився поряд із чорним народом. Дитя — добрий бог, слон — злий. Дитя посилає дощ і гарну погоду і зцілює хвороби. Джана посилає зло: війну і жорстокість. Ось що розказала мені стара, баасе.

— Чому ж ти тоді нічого не розповідав мені про це?

— Тому що я боявся, що баас піде шукати цей народ, а мені тоді набридло подорожувати і хотілося повернутися в Наталь на відпочинок. Крім того, всі мазиту говорили, що ця жінка велика брехуха.

— Вона не брехала, — сказав я і переповів Хансу про Хару-та й Марута і їхнє прохання, про бачений мною цвинтар слонів і Джану.

Ханс незворушно вислухав це: його важко було чимось здивувати.

— Так, баасе. Стара не була брехухою. Коли ж ми вирушимо забрати цю слонову кістку і яким шляхом підемо? Через Кільву чи через Землю зулусів? Треба поспішати, доки не почалися дощі.