Лабіринт - Кейт Мосс

Браслети на її ногах та зап’ястках бряжчали, коли вона йшла довгим коридором, аж поки не зникла з очей.

Ззовні будинок виглядав вузьким та високим, але зараз, коли Бертран перебував усередині, він міг бачити, що таке враження є оманливим. Обабіч коридору направо і наліво розходилися кімнати. Попри терміновість своєї місії, Пелетьє роззирався навколо з приємним подивом. Підлогу здебільше було викладено білими та блакитними плитками, а не деревом. На стінах висіли прекрасні килими. Це нагадало начальникові фортеці елегантні й екзотичні будинки Єрусалима. То було так давно, але кольори, текстура та запахи тієї чужої землі й досі чимало говорили йому.

— Заради всього святого, невже Бертран Пелетьє тут, у цьому старому охлялому світі!

Пелетьє обернувся на голос і побачив маленьку постать у довгій фіалковій мантії, що поспішала до нього, широко розкривши обійми. Серце чоловічка мало не вистрибнуло назустріч своєму старому другові. Його чорні очі світились, як ніколи. Пелетьє ледве не впав від сили Симеонових обіймів, хоча й був на цілу голову вищим.

— Бертране, Бертране, — збуджено повторював Симеон, його голос гримів у зовсім тихому коридорі, — що затримало тебе так довго, га?

— Симеоне, мій старий друже, — засміявся Пелетьє, поплескуючи Симеона по плечу, коли він вже отямився від радощів, — як приємно тебе бачити, та ще й при доброму здоров’ї! Подивись-но на себе, — вів він далі, потягуючи свого друга за довгу чорну бороду, що завше була найбільшою гордістю Симеона, — вже дещо сива тут і ось тут, але досі така ж гарна, як завше! Життя повелося з тобою досить незле, чи не так?

Симеон аж плечі розправив.

— Могло б бути і краще, але могло б бути й гірше, — промовив він, відступаючи трохи назад. — А як ти, Бертране? Можливо, додалося ще кілька зморшок на обличчі, та очі так само палкі, а рамена широкі. — Симеон легенько вдарив його в груди кулаком і додав: — І ти так само дужий, мов той бик.

Обнявши Пелетьє за плечі, Симеон повів його до маленької кімнати, що виходила вікнами у двір. У кімнаті стояли дві величезні канапи, на яких лежали червоні, фіалкові та блакитні шовкові подушечки. Тут було розставлено кілька чорних столів, прикрашених витонченими вазами та великими пласкими тарелями з солодким мигдалевим печивом.

— Давай-но роззувайся. Естер принесе нам чаю, — Симеон стояв позаду Пелетьє, знову й знову розглядаючи його з ніг до голови.

— Бертране Пелетьє, — повторив Симеон, трусячи головою, — чи можу я вірити своїм старим очам після стількох років? Чи це справді ти, чи, може, тільки привид? Ачи просто виплід старечої уяви?

Тепер Пелетьє не всміхався.

— Я б волів опинитися тут за більш сприятливих умов, Симеоне.

Симеон кивнув.

— Звичайно ж. Проходь, Бертране, проходь. Сідай.

— Я приїхав сюди разом із нашим віконтом Тренкавелем, щоб попередити Без’єр про наступ війська з півночі. Чуєш, це дзвони скликають старійшин міста на раду.

— Важко не почути ваших християнських дзвонів, — відповів Симеон, звівши брови догори, — хоча нас вони ніколи не стосуються.

— Наразі це стосуватиметься і юдеїв так само, коли не більше, як і тих, кого називають єретиками, ти ж знаєш.

— Як завжди, — тихо додав Симеон, — а військо дійсно таке велике, як про нього розповідають?

— Двадцять тисяч точно, а може, й більше. Ми не здатні битися з ними у відкритому бою, Симеоне, їхня чисельність набагато перевищує наші сили. Якщо Без’єр зможе бодай на трохи затримати нападників, це дасть нам нагоду зібрати сили на заході й підготувати гідну оборону Каркассони. Усім, хто тільки забажає, там буде запропоновано захист.

— Я щасливий тут. Це місто ставилося до мене, себто до нас, доволі добре.

— У Без’єрі більше не безпечно. Ні для тебе, ні для Книг.

— Знаю, знаю, але все-таки, — Симеон зітхнув, — я б не хотів покидати його.

— З Божою поміччю це триватиме недовго, — Пелетьє зробив паузу, здивований тим, що його друг так холоднокровно сприймає ситуацію, — Симоне, ця нечесна війна замішана на неправді та обмані. Як ти можеш так легко її приймати?

Симеон широко розвів руками:

— Приймаю це? А що по-твоєму я маю зробити чи сказати? Один з ваших християнських святих, Франциск, молився, щоб Бог дав йому сили прийняти те, чого він не годен змінити. Що б змінилося від того, хочу я цього чи ні? Тому, так, я приймаю ситуацію. Але це не означає, що вона мені подобається чи я хочу, щоб саме так і було.

Пелетьє похитав головою.