У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна - Генрі Райдер Хаґґард

милю від сторожки. Він мав вигляд підкови, що оздоблювала один кінець невеликого озера ярдів п’ятдесят завширшки. Четверо стрільців було розставлено вздовж найближчого боку озера, а нам з Ван-Купом були призначені місця на протилежному піднятому боці, де ми були на очах у всіх. Із жахом неподалік я побачив цілий натовп глядачів, серед яких я впізнав зброяра, що набивав мені патрони.

Дорогою до човна, який, перевозив нас через озеро, трапився випадок, який покращив мені настрій і викликав бурхливі оплески інших.

— Куріпки! — раптом проголосив “червоний жилет”, який ішов на деякій відстані попереду нас.

Чарльз швидко подав мені заряджену рушницю. За мить над деревами з’явилися птахи, що ледве летіли проти сильного вітру. Я вистрілив у першого — він упав до моїх ніг. Із другим пострілом іще один приєднався до нього. Я схопив запасну рушницю й убив третього, який пролетів майже над самою моєю головою. Четвертий постріл наздогнав останнього.

Чотири куріпки підібрали під схвальні вигуки і привітання.

Сідаючи у човен, я помітив у Чарльза під пахвою, окрім сумки, ще ящик із патронами. На моє запитання звідки це, Чарльз відповів, що містер Пофем (зброяр) приніс їх про запас. Я нічого не заперечив, оскільки з моїх трьохсот п’ятдесяти патронів за ранок була вже розстріляна добряча половина.

Поки ми всідалися, вітер ще дужче посилився. Стогнучи, гойдалися величезні дуби, неподалік від мене зламана сосна з плескотом упала у воду. Незважаючи на це, полювання почалося. Спершу вітер дув нам у спину, масами женучи фазанів, диких качок та іншу дичину над самими нашими головами. Але незабаром він змінив напрям, люто задув на північ і збільшувався кожної миті.

Проте фазани продовжували свій переліт. Протягом подальшої години з гаком відбувалася найчастіша стрільба.

Єгері ледве встигали заряджати рушниці. Потім птахи стали з’являтися поблизу все рідше й рідше. Доводилося здебільшого стріляти в далеких. Але я стріляв дедалі краще й краще. Один за одним падали фазани то в озеро, то у віддалені кущі. Стволи рушниць так нагрілися, що їх не можна було торкнутися.

Справи Ван-Купа також ішли добре, але на решту рушниць припадало дуже мало, і бідолашні мисливці були змушені задовольнятися роллю глядачів.

До кінця полювання я так пристрілявся, що останніми тридцятьма п’ятьма пострілами убив тридцять фазанів.

Завершальний постріл затьмарив усі попередні.

Високо і дещо осторонь пролетів фазан, що здавався чорною цяткою на темному небі.

— Не варто, дуже високо, — сказав лорд Регнолль, бачивши, що я підіймаю рушницю. Але я все-таки вистрілив; фазан перекинувся, полетів униз і впав у озеро далеко від нас.

Постріл був такий вдалий, що всі присутні схвально закричали. Навіть величний “червоний жилет” щось прихильно пробурчав. Лорд Регнолль наказав ретельно зібрати убиту дичину і покласти здобич Ван-Купа окремо від моєї.

— На другій стоянці ви вбили сто сорок три штуки, — сказав він, — мої підрахунки збігаються з Чарльзовими.

Коли я переїхав на протилежний бік озера, решта мисливців зустріла мене найпалкішими поздоровленнями. Через погоду було неможливо далі полювати, і ми вирушили в замок пити чай.

Тільки-но я спорожнив чашку, як лорд Регнолль запросив мене подивитися на вбиту дичину. Ми вийшли. На ледь покритій снігом траві правильними рядами лежали вбиті птахи.

— Дженкінсе, — звернувся лорд Регнолль до “червоного жилета”, — скільки дичини на рахунку сера Юніуса Фортеск’ю?

— Двісті сімдесят сім фазанів, ваша ясновельможносте, дванадцять зайців, дві курочки і три голуби.

— А в містера Квотермейна?

— Двісті сімдесят сім фазанів, стільки ж, скільки й у сера Юніуса, ваша ясновельможносте, п’ятнадцять зайців, три голуби, чотири куріпки, одна качка і один дзьоб, мабуть, кулика.

— Тоді вас можна привітати з виграшем, містере Квотермейне, — сказав лорд Регнолль.

— Дозвольте, — втрутився Ван-Куп, — парі стосувалося тільки фазанів. Інша дичина не враховується!

— Ви говорили “птахів”, — зауважив я, — втім, якщо…

У цей момент всі обернулися. У двір, захекавшись, убіг Чарльз у супроводі чоловіка з собакою. У руках Чарльза був мертвий фазан

без хвоста.

— Ми ледве знайшли його, ваша ясновельможносте, — почав Чарльз, важко дихаючи, — він упав у твань… Це той, якого містер Квотермейн убив останнім. Ми з Томом витягли його палицею,

— Тоді все вирішується на користь містера Квотермейна, — сказав лорд Регнолль. — Сер Юніус, вам трефа сплатити свій борг.

— Я протестую, — люто вигукнув Ван-Куп. — Справа йде про суму, більшу за п’ять фунтів. Звідки я знаю, що цей фазан убитий містером Квотермейном?

— Мої люди засвідчують це, сер Юніусе. Втім, який номер дробу використовували ви сьогодні?

— Четвертий.