Лабіринт - Кейт Мосс

— Почнімо з того моменту, коли ви увійшли до кімнати, докторе Таннер. Крок за кроком.

Еліс була вражена тим, як він добирав слова. Крок за кроком? Це перевірка? Його обличчя нічого не виражало. Її увагу привернув золотий хрестику нього на шиї, потім вона перевела погляд на його сірі очі, що досі дивилися просто на неї.

Відчуваючи, що іншого вибору в неї нема, Еліс почала розповідати спочатку. Попервах Оті слухав її у напруженій, гнітючій тиші. Потім посипалися запитання. «Він намагається мене зловити», — блискавично збагнула дівчина.

— Чи можна було прочитати слова, вирізані на верху сходів, докторе Таннер? У вас був час прочитати їх?

— Більшість літер витерто, — рішуче відповіла Еліс, спокушаючи його заперечити сказане. І коли Оті не зробив цього, відчула себе переможницею, — я спустилася на нижчий рівень у напрямі до вівтаря. Потім побачила скелети.

— Ви їх торкалися?

— Ні.

Він злегка гмикнув, неначе не вірив їй, потім потягнувся до піджака і запитав:

— Це ваше? — на його долоні лежала її синя пластмасова запальничка.

Еліс хотіла її забрати, але він прийняв руку.

— Можна мені взяти її, будь ласка?

— Це ваше, докторе Таннер?

— Так.

Він кивнув, потім поклав запальничку назад до кишені.

— Ви сказали, що не чіпали скелетів, хоча раніше зізналися інспекторові, що торкались їх.

— Це сталося випадково. Я зачепила один із черепів ногою, але не торкалася їх навмисно! — спалахнула Еліс.

— Докторе Таннер, усе скінчиться набагато швидше, якщо ви просто відповідатимете на запитання, — повторив Оті все тим-таки крижаним голосом.

— Я ж не бачила, що...

— Як вони виглядали? — перебив її чоловік.

Еліс відчула, що Оті перейшов на загрозливий тон, але він не робив нічого для перевірки інформації. Її шлунок почав поколювати через хвилювання, але вона якомога намагалася стриматись.

— І що ж ви побачили між тілами?

— Кинджал чи якийсь ніж, а також невелику сумку, гадаю, шкіряну. Не дозволяй йому тебе залякувати. Я не знаю напевно, бо навіть не доторкалась її.

Оті звузив очі.

— Ви заглядали у сумку?

— Я ж сказала вам, що не чіпала нічого...

— Окрім каблучки, так? — раптом він нахилився вперед, неначе змія, що готується напасти. — І саме це я вважаю дивним, докторе Таннер. Мене цікавить, чому ви так зацікавились каблучкою, що підняли її, але залишили все решту на місці. Ви розумієте моє здивування?

Еліс пильно подивилася йому у вічі.

— Вона просто привернула мою увагу. Ось і все.

Оті сардонічно посміхнувся.

— У майже непроглядній темряві печери ви помітили цей крихітний об’єкт? Який він завбільшки? Розміром, скажімо, з монетку в одне євро? Дещо більше чи менше?

«Не кажи йому нічого!» — подумки наказала собі Еліс.

— Маю підозру, що ви здатні оцінити її розміри самостійно, — холодно відповіла йому дівчина.

Оті знову всміхнувся. Відчуваючи, що тоне, Еліс зрозуміла: вона у тій чи іншій мірі грає за його правилами.

— Якби ж я тільки міг, докторе Таннер, — промовив чоловік тихо, — а зараз ми саме підходимо до суті проблеми. Каблучки немає.

Усередині в Еліс усе похололо.

— Що ви маєте на увазі?

— Саме те, що сказав. Каблучки там немає. Решта на місці, більш-менш так, як ви й описали. Проте каблучка зникла.

Еліс аж відскочила, коли Оті поклав руки на її стілець і нахилив своє худе, бліде обличчя ближче до неї.

— Що ви зробили з нею, Еліс? — прошепотів він.

«Не дозволяй йому залякати себе. Ти не вчинила нічого поганого!» — заспокоювала себе вона.

— Я вам вже розповіла геть усе, що сталося, — відказала Еліс, намагаючись не показувати страху у своєму голосі, — каблучка випала з моїх рук, коли я упустила запальничку. Якщо її