Лабіринт - Кейт Мосс

— Так краще? — запитала вона м’яко.

Марі-Сесіль повільно підійшла до нього, дивлячись крізь бахрому густих вій. У її русі вгадувався якийсь намір, якась гра, але Уїл відчував, що його тіло готове взяти в цьому участь.

Вона штовхнула його назад до ліжка й сіла поверх, поклавши руки йому на рамена. Її гострі нігті залишили слабкі подряпини на шкірі коханця. Він відчував, як її ноги притислись по обидва боки. Він потягнувся і провів пальцями по її гладеньких засмаглих руках, тильною стороною долонь попестив груди крізь шовк. Тоненькі шовкові бретельки легко впали з її витончених плечей.

Раптом задзвонив мобільний телефон, що лежав поряд на столику. Уїл не зважив на нього. Він звільнив її тіло від легкого вбрання аж до талії.

— Вони перетелефонують, якщо це справді важливо.

Марі-Сесіль поглянула на номер, що висвітився на екрані. Її настрій одразу ж змінився.

— Я мушу відповісти на цей дзвінок.

Уїл спробував зупинити її, але Марі-Сесіль нетерпляче відштовхнула його.

— Не зараз.

Одягаючись, вона попрямувала до вікна.

— Oui. J’écoute[49].

Уїл чув тільки потріскування: зв’язок був поганим.

— Trouve-le, alors![50] — сказала Марі-Сесіль і відключила телефон.

Її лице палало від гніву, вона потяглася за наступною сигаретою. У неї тремтіли руки.

— Якісь проблеми?

Спочатку Уїл думав, що вона не почула його запитання. Здавалося, ніби вона просто забула про нього. Потім Марі-Сесіль поглянула в його бік і промовила:

— Дещо з’ясувалося.

Уїл зачекав ще трохи, та вона більше нічого не додала й очікувала, коли вже він піде геть.

— Пробач, — нарешті мовила Марі-Сесіль примирливим тоном. — Я б радше залишилася з тобою, але...

Уїл роздратовано зіскочив з ліжка і натягнув свої джинси.

— Побачимося за обідом?

Вона відвернулась і відповіла:

— У мене зустріч. Ділова, якщо ти пам’ятаєш.

Марі-Сесіль стенула плечима й додала:

— Може, пізніше, гаразд?

— Коли це «пізніше»? О десятій? Опівночі?

Вона підійшла до коханця, переплела свої пальчики з його пучками й промовила ще раз:

— Мені шкода.

Уїл спробував вирватися, проте вона не дала йому цього зробити.

— Ти завжди так робиш. Я ніколи не знаю, що відбувається, — казав Уїл.

Вона підійшла ще ближче, так, щоб він відчував, як крізь тонкий шовк убрання її груди торкаються його оголеного торса. Попри кепський настрій, Уїл відчув, що його тіло відгукується.

— Це ж просто бізнес, — пробурмотіла вона, — нема чого ревнувати.

— Я не ревную. — Уїл уже втратив лік тому, скільки разів вони говорили про це. — Це більше ніж...

— Ce soir[51], — сказала вона, відпускаючи його руки. — А тепер мені час збиратися.

Перш аніж він устиг заперечити, Марі-Сесіль зникла у ванній кімнаті й замкнула за собою двері.

Коли Марі-Сесіль вийшла з ванної, то із полегкістю зазначила, що Уїл пішов. Вона б не здивувалася, побачивши його все ще в ліжку з тією ж самою розгубленою посмішкою на обличчі.

Його домагання починали діяти їй на нерви. Поступово він вимагав її уваги і часу значно більше, ніж вона готова була йому приділити. Здавалося, він хибно розумів їхні стосунки. Їй варто буде поговорити з ним.

Марі-Сесіль викинула Уїла з голови.

В кімнаті прибирала покоївка. Її одяг був готовий і розкладений на ліжку, а її золоті черевики ручної роботи стояли на підлозі поряд з ліжком.

Жінка запалила сигарету, яку витягла