Сини Великої Ведмедиці - Лізелотта Вельскопф-Генріх
Вождь коротко й поривчасто зітхнув і широко закрокував по намету.
— Токай-іхто, я не обдурю тебе. Ти ж досить розумний і знаєш це. Золоті родовища великі. Ти можеш разом зі мною взяти участь у цій справі. Моніто багатий і має знайомства. Він улаштує нам концесію. Адже ми дійшли у наших преріях до того, що вже повинні мати концесію.
Вождь стиха свиснув.
— Не зводь мене з розуму, Гаррі! Ти не думай, що довго ще зможеш зберігати свою таємницю. Коли ми не зробимо цього, зроблять інші. Але я не дозволю їм. Ми здобудемо золото, станемо великими панами і плюватимемо на голови тих, що зневажають нас і називають брудними бродягами прерій. Всі вони тоді плазуватимуть перед нами, а ми збудуємо собі розкішні будинки і матимемо красивих жінок. Коли ж ти захочеш задовольнити своє благородство, то матимеш змогу допомогти грішми своїм брудним червоношкірим. Але ти не слухаєш мене! Та схаменись же нарешті! Ти був серед нас. Ти знаєш довгих ножів, знаєш, скільки їх і яка в них зброя. Знаєш, що ви — дакоти — програєте цю війну. Невже ти погодишся на життя бідного переможеного вождя в резервації і живитимешся покидьками, ніби якийсь кролик?
— Червоний Лис, убивця Маттотаупи, може бути певний, що Токай-іхто ніколи не житиме у резервації на становищі переможеного вождя і ніколи не живитиметься покидьками. Нехай це його не турбує.
Рудоволосий скривився.
— Гаразд, коли ти гадаєш, що виграєш боротьбу, то своєчасно придбай зброю для своїх воїнів. А за це ти мусиш виказати мені таємницю золота…
— Виказати! — повторив Токай-іхто. — Червоний Лис знайшов вірне слово. — Дакота гордо випростався. — Я не зроблю цього.
— Чого опинаєшся ти, Гаррі, син Топа! — скрикнув янкі, аж запінившись від люті. — Хіба ти є чимсь більшим, ніж син зрадника? Таємниця поширюється…
Вождь підійшов впритул до Червоного Лиса.
— Замовкни, — сказав він тихо. — Я обіцяв зберегти тобі життя, коли ти повертатимешся, лише у межах моїх мисливських угідь, але не назавжди і не скрізь.
— Я не боюсь твоєї помсти, дакота! — Очі Фреда Клерка заблищали, наче в справді божевільного. Він хрипко засміявся. — Золото! Або ця зброя належить армії! Чуєш! Це моє останнє слово!
Сказавши це, Червоний Лис уп'явся у вождя тим хижим поглядом, яким дика кішка вистежує свою жертву. Він побачив, що Токай-іхто зблід і кров короткими ривками запульсувала в його жилах. Ковдра з бізонячої шкури сповзла з плеча вождя, і з руки тоненькою цівкою сочилася кров: рана, здається, знову роз'ятрилася. Він відійшов у глиб намету і обперся простягненою правою рукою на соснову жердину. Очі вождя дивилися кудись повз ворога, і погляд його ніби губився вдалині.
— Ні, — повторив він з незвичайним спокоєм.
Ніздрі янкі затремтіли. Охоплений шаленою люттю, він тішився муками людини, що не хотіла йому підкоритися.
— Гаррі! — сказав Червоний Лис приглушено після. глибокої мовчанки. Шеф де Лю чув, як стукотіло його власне серце. — Гаррі, я з радістю бачу, що твоє самовладання теж має межі. Вперше в житті я помічаю це, мій сину, в ми ж зналися десять років. Ти зблід, мій друже, і твоя кров зраджує тебе. Я не такий нетерплячий, як ти; я можу почекати. Цю ніч, ще одну ніч, багато ночей. Можеш приготуватися до цих ночей; ти матимеш від них таке саме задоволення, як від диби, до якої ти б з охотою прив'язав свого давнього друга Червоного Лиса. Що поробиш? Я потурбуюсь, мій любий, про те, щоб твої воїни довідались, що заради самої лише безрозсудної впертості ти хочеш позбавити їх трьохсот армійських гвинтівок, які вже приставлені сюди. Але це все твій власний клопіт, і ти його сам собі завдаєш!
Токай-іхто відірвав руку від жердини, — адже ворогові могло здатися, що він потребує опори. Він нахилився, підняв ковдру з бізонячої шкури і знову накинув її на плечі, прикривши рану, потому підійшов до вогнища. Супротивники стояли близько один проти одного, лицем в лице. Токай-іхто мовчав.
Янкі важко дихав.
— Гаррі, ти ще не знаєш мене. Я вбив твого батька, це правда, і скажу тобі, що й тебе знищу, коли ти не підкоришся мені. Золото повинно бути моїм… Моїм буде золото!
— Моїм! — пронизливо скрикнув карлик. — Моє воно, ти, собако…
Червоний Лис грубо штовхнув Моніто ногою. Карлик скрикнув від болю, зіщулився і затих.
— Так, — сказав янкі, — його ми поки що спекались. Гаррі, тепер йдеться лише про нас обох. Але я не хочу більше з тобою домовлятися, розумієш? Через свою нерозсудливість ти втратив цю нагоду. Ти, мабуть, гадаєш, я дурна біла людина, що зовсім не знається на ваших звичаях, і тобі легко вдасться мене обдурити. Це марні сподівання. Я знаю так само добре, як і ти, — військовий вождь дакотів не може робити те, що йому забагнеться, — таку важливу справу, як купівля великої партії зброї, повинна вирішити рада воїнів. Твої «ні» нічого не варті, Токай-іхто! Важливіший голос, ніж ти, має Гавандшіта, старий чаклун, і рада воїнів. Я не маленький і знаю ваших. Ти син зрадника, і тебе з ласки знову прийняли до племені, ти будеш змушений підкорятися тому, що тобі накаже рада твоїх людей. Якщо ти завтра відразу ж не звелиш скликати раду, то я вже сам поклопочусь, щоб її скликали. Там зламають твою впертість і примусять викрити таємницю золотого родовища в обмін на зброю.
Почувши цю погрозу, Шеф де Лю подумав про Шонку-Собаку, котрий під час вечері кидав на вождя повні зненависті погляди. Цілком можливо, що Червоний Лис має тут зв'язки! Від хвилювання делавара аж у жар кинуло.
— Коли ти завтра збираєшся радитись, то лягай зараз спати, — відказав Токай-іхто своєму ворогові. Вождь цілком оволодів собою. Лише тремтливі нотки, які проривались в його похмурому голосі, свідчили про те, що діялось, в його душі. — Весь намет до
