Сини Великої Ведмедиці - Лізелотта Вельскопф-Генріх

Шефа де Лю спантеличило, що зброю відправили раніш, ніж домовились про ціну. Це суперечило всяким правилам у подібних справах, за якими від червоношкірих завжди вимагали гроші наперед. Що замишляють торговці?

Пополудні надійшло ще одне повідомлення розвідника, яке підтверджувало наближення ватаги контрабандистів. Токай-іхто наказав, щоб контрабандисти, коли прибудуть, склали вантаж у великому наметі для рад і самі там розмістились; лише чоловіка в масці вождь зажадав прийняти у власному тіпі. Охорону контрабандистів з волі вождя мав взяти на себе Хитрий Бобер; слово честі вождя було запорукою їхнього життя й безпеки. Воїн мав стежити і за тим, щоб чужинці не вривались у намети до жінок і дітей.

Коли нарешті настав вечір, напруження делавара дійшло до найвищої точки. Уїнона і Унтшіда знову поралися біля вогню — смажили бізоняче м'ясо, щоб почастувати очікуваного гостя, тільки-но він прибуде. Розстелили рогожі, кисети наповнили тютюном і розставили миски. Токай-іхто, пересвідчившись, що в селищі було вжито запобіжних заходів, повернувся до намету. Коли запона над входом у намет піднялась, Шеф де Лю побачив, що присмерк надворі вже змінився темрявою. На площі селища спалахнули невеличкі вогнища.

— Скоро вони будуть тут, — сказав вождь.

— Чорний Сокіл уже повернувся? — запитав Шеф де Лю.

— Ні.

Почулося тупотіння коня, що галопом примчав до табору, а потім нараз усе стихло.

Намет вождя відкрився, і в нього прослизнув Четансапа. Хоч зовні він ніби лишався спокійним, але в його палаючих очах крізь збудження проглядало якесь збентеження. Він прошепотів вождеві кілька слів; Шеф де Лю розібрав їх, та не відразу збагнув їхню суть і значення. Невже це справді можливо?

Вождь цілком володів собою. Тільки непомітний рух пальців, якими він міцніше стиснув люльку, виказав, що звістка вразила його.

Чорний Сокіл нервово смикав держак своєї страшної бойової палиці.

Токай-іхто заперечливо похитав головою. — Я не знаю його, — промовив він підкреслено. — Моніто заручився моїм словом; він і його люди вільно й безборонно прийдуть сюди й підуть звідси.

Чорний Сокіл, здавалось, затамував у собі крик люті й вийшов з намету.

У нічному таборі зчинився шум. Виходячи, Четансапа відкинув запону намету, і Шеф де Лю розгледів на великій площі мешканців табору і вершників, що саме в'їжджали у селище. Зійшов місяць і залив своїм блідим сяйвом навколишню. місцевість і маленькі миготливі вогнища. По землі рухалися, гойдаючись, довгі примарні тіні людей, тварин, наметів.

З півдня наближалася валка контрабандистів. Мули і їх погоничі цепом підходили до площі. Видно було, як Чорний Сокіл перемовлявся з погоничами і вказував їм на великий намет для нарад. Чоловіки у крислатих шкіряних капелюхах знімали з тварин ящики й мішки і тягли їх до намету.

Токай-іхто сидів біля Шефа де Лю і теж спостерігав за всім, що відбувалося.

Мулів розвантажили, ношу знесли у великий намет. Більшість людей подалася в намет разом з контрабандним товаром; кілька чоловік лишилося біля втомлених тварин і, здавалося, домовлялися з Чорним Соколом, де їх поставити. Ватажка в масці поки що не видно було. Але раптом на протилежному кінці площі в бік намету обернувся широкоплечий довгоногий чоловік і голосно гукнув через усю площу, трохи піднявши маску над обличчям.

— А де Моніто?

Шеф де Лю здригнувся. Цей голос він знав. Це був Фред Кларк.

Видно було, як Четансапа підійшов до широкоплечого і, певно, пояснив йому, де можна знайти Мавпочку.

Шеф де Лю подався вперед, так що голова його зсунулась з підпірки, випростався і натягнув ковдри на голову, лишивши тільки невеличку щілину. Він хотів, зостаючись невпізнаним, стежити за всіма дальшими подіями. Йому страшенно кортіло дізнатись, чи справді Фред Кларк, так званий Червоний Лис, розвідник на службі в армії, принагідно збуває ворогові триста гвинтівок.

Токай-іхто стояв тепер позаду вогнища, проти входу. На ліве плече він накинув ковдру з бізонячої шкури, щоб прикрити рану на руці. Чоловік у шкіряному одязі, в суцільній, з прорізами для очей, шкіряній масці на обличчі, довгими кроками перетнув майдан і без церемонії увійшов до намету. Перед вогнищем, якраз проти дакоти, він зупинився; біля його ніг, закутаний у ковдри, сидів зіщулившись коло нагрітого каменя Бакеріко.

Незнайомець зірвав з голови капелюх з широкими крисами і шкіряну маску, що закривала обличчя, і, розтягнувши рота в кривій посмішці, показав жовті, випнуті вперед зуби.

— А, Гаррі! Моє шанування! Впізнаєш ти мене, давній друже?

Індієць не поворухнувся і не промовив ні слова. Він стояв наче вирізьблений з каменю, очі його теж непорушно застигли.

— Здорово, Гаррі! — голосно повторив чужинець. — Ти що, остовпів від подиву? Ти не сподівався знову побачити мене живим і здоровим у своєму власному наметі, га? Побачення приносить радість, мій хлопче! Я, як добрий дядечко, привіз тобі щось гарне — триста гвинтівочок — люб'язно з мого боку, чи не так? Отже, без зайвої балаканини, як ведеться серед давніх друзів, — чужинець сів на ковдри, — без зайвих слів: що ти заплатиш?

Індієць зміряв людину з рудуватим волоссям і важким підборіддям непроникним поглядом.

— Біла людина помиляється, — сказав він спокійно. — Тут немає ніякого воїна на ім'я Гаррі. Білий чоловік знаходиться в наметі Токай-іхто, вождя племені дакотів!

— Овва! Який гордовитий! Отже, ти більш не хочеш знатися зі мною. Твій старий був зговірливіший, і, якщо я не помиляюсь, у цьому самому наметі ми розпили з ним першу чарку, — тут мені все таке знайоме… Та облишмо це. Нехай і так. Тобі ясно, що разом з людьми благородного Моніто ти й мені пообіцяв вільний вхід і вихід?

Дакота нічого не відповів.

Чужинець дивився на нього з викликом, а тоді ніби почав втрачати самовпевненість.

— Отже, як хочеш, мій друже. Коли тут всі такі благородні, то