Звичайні пригоди «олімпійця» Михайла Єнохіна - Альберт Анатолійович Іванов

— Скаже таке, — образився Борис.— Це ж тигр. Якщо його шкуру цілий день варити в тяжку хвилину, одного навару — на тиждень! Правда, Мошки?

— Правда,— усміхнулися Мошкіни.— Не синтетика.

І тут з'явився Михайло. Він похмуро втупив очі у клівер в тигровою шкурою.

— Хто вигадав? — суворо запитав він.

— Я! — гордо заявив Женька.— Я у тітки Клави цілісінький тиждень шити вчився. Вона так дивувалася: «Навіщо тобі?» А я...

— Отже, навчився шити? — сказав Михайло.

— Еге! — тріумфував Женька,— Всі руки поколов, поки тигра до паруса пришив. Ми з Борею порадилися, він сказав, що шкура — вона їстівна. Приб'є нас раптом до острова шторм. Все з'їмо, а у нас ще й парус з тигром. Я потай пришивав,— похвастався він.— Дуже тебе вдивував?

— Дуже. Як пришивав, так і розшивай. З твоїм тигром клівер ні вгорнути, ні розгорнути не можна!

— Справді? — засмутився Женька.— А я так старався.

Женька похмуро заходився відпорювати тигрову шкуру.

— А зараз останнє «спортивне» випробування,— сказав Михайло.— «Випробування на погляд»!

— Як-як? — злякався Женька.

— На... «пе... о... ге...» — чітко виділив літери Михайло. І повторив: — На погляд. Ну, не випробування навіть, а так... треба спробувати навчитися. Думки по погляду читати. Якщо навчимося, у подорожі обов'язково згодиться!

Борисова компанія насторожено перезирнулася.

— Я в школі пробував угадувати,— продовжував Михайло.— От поглянеш на когось і відразу розумієш: уроки не вивчив чи з уроків у кіно втекти хоче.

— Точно каже,— неспокійно прошепотів Хихикало Борисові.— Зі мною скільки разів бувало. Вчитель на мене погляне, а я сиджу спокійнісінько, на нього дивлюся, всю волю в кулак зберу. А він мені: «Знову домашнє завдання зробити не встиг?»

— Трапиться буря,— натхненно говорив Михайло.— Всі ми тримаємося міцно, реве навкруги, голосу не чути, і раптом... змиває Женьку за борт. Відносить його хвиля, дивиться він у відчаї на нас, слова не може вимовити, а ми читаємо його думки: «Рятуйте! Мамо-о... Ау-у!» Вгадав?

— Нізащо не вгадаєш! — ображено сказав Женька.

— Ну, а якщо серйозно: раптом заклинило кермо, дивишся ти кермовому Мовчунові в очі,— Михайло подивився на Мовчуна, той поспішно відвів погляд.— І все розумієш: терміновий ремонт потрібен! Можемо поглядом перемовлятися. Давайте спробуємо? Хто перший?

— А хоча б я,— Хихикало сміливо ступив уперед.

Михайло звів брови, втупився прямо в його очі.

— Ну, про що я думаю?— запитав Хихикало.

Михайло знову звів брови і безнадійно сказав:

— Ні про що.

— Правильно,— охнув Хихикало.

Михайло поглянув було на Бориса, але той знову відвернувся, роблячи вигляд, що обтрушує плече.

Тепер надійшла черга Мовчуна — Михайло вперся поглядом в його очі. Широко розплющеними круглими очима Мовчун зачаровано дивився на Михайла.

— А ти щось приховуєш,— жартома промовив Михайло.— Зараз угадаю, краще сам признавайся.

І несподівано, немов загіпнотизований пронизливим Мишковим поглядом, Мовчун... заговорив:

— Це не я... Це Борька придумав: вашу шлюпку загарбати! Борька нас підмовив,— квапливо розкриваючи рота, мурмотів він, немов боячись зупинитися і замовкнути назавжди,— в плавання... без вас... і не в Таллін, а навколо світу... І не навколо світу!.. Загарбаємо шлюпку... У бухті сховаємося, там жити будемо, а по ночах листи в поштові скриньки носити, у Борьки всілякі марки закордонні, всі повірять, що навколо світу пливемо, а ми не попливемо, півроку пройде, припливемо до пристані й усю шлюпку по шматочках міняти будемо хлопцям, а вони нам — рушницю пневматичну, вудочки, все, що бажаємо.

Він замовк.

Було тихо. І ніхто взагалі не дивився один на одного.

— Йдіть звідси! — твердо мовив Михайло.

— Теж мені думки читає,— пригнічено сказав Борис.— Ну, якщо чесно, збиралися ми загарбати шлюпку! Так коли це було! А цей Мовчун розбалакався! Мало що думали! Думали, та передумали!

— Ми їм ще устругнемо! — підлесливо сказав Хихикало.

— Ану тебе! — скипів Борис.

— Зрадники! — тихо промовив Михайло.

Борис повільно пішов геть. Хихикало і Мовчун попленталися за ним. Хихикало дав Мовчунові потиличника.

— Тріпло.

Мовчун зупинився, тужливо подивився приятелям услід і звернув в інший бік. А Борис ішов, не обертаючись, і кидав гальку в смугу прибою.

— Борю, ти не бійся, — хихикнув позаду Хихикало.— Нікуди вони не попливуть.

— Відчепися,— замахнувся на нього Борис. Хихикало відскочив і побіг у місто.

Михайло, Женька і Мошкіни сумно стояли біля шлюпки.

— Вправно ти все дізнався,— сказав Женька Михайлові.— Їх треба було давно перевірити!

— Та ні... Я і не думав... Я просто хотів потренуватися,— розгублено промимрив Михайло. 

— Нехай забирають! — Михайло розлючено викидав з шлюпки все, добуте «постачальниками»: запасні дошки, скоби, корзини, мотки мотузок, рятувальні круги. Вітрила: фок і клівер. І навіть щоглу — фібергласову жердину — викинув.

— І трос нам не потрібен! — згарячу заявив він.

Та Женька схопив бухту троса і сів на неї:

— На наші гроші куплено.

Вони не знали, що над ними сходяться ще більші хмари.

Хихикало розгорнув бурхливу діяльність. Він прибіг до стадіону. Запопадливо спитав у спортсмена, який понуро стояв під рейкою зі