У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна - Генрі Райдер Хаґґард

Натягнувши штани, я виліз із фургона оглянути волів і залишився цілком задоволений. Вони уже зовсім одужали, і навіть такий суворий критик, як Ханс, висловив повне своє схвалення.

Я снідав у прекрасному настрої; тепер, коли я мав упряжних тварин, можна було подумати про принадний замір, і я вирішив негайно вирушити до Зікалі. Ханс, під приводом нагляду за новими биками, пробував ухилитися від неприємного обов’язку супроводжувати мене; проте я взяв його із собою, оскільки, коли маєш справу з Зікалі, чотири вуха завжди краще.

Відкривач Доріг сидів перед будинком біля палаючого багаття, яке він незмінно підтримував навіть у найбільшу спеку.

— Як тобі воли, Макумазане? — відразу запитав він.

Я обережно озвався, мовляв, дам відповідь, коли випробую їх.

— Хитрий, як завжди, — сказав Зікалі. — Добре, Макумазане, бери їх і можеш, як я говорив, заплатити за них, коли повернешся назад.

— Повернуся — звідки? — запитав я.

— Та куди б ти не поїхав. Але ти сам не знаєш, куди поїдеш.

— Не знаю, — сказав я і замовк.

Він теж довго мовчав, так довго, що терпець мій урвався, і я саркастично запитав, чи одержав він новини про свого приятеля Хоу-Хоу через своїх посланців-кажанів.

— Так, одержав, тільки не через кажанів; я скажу тобі правду. Не так я спілкуюся з тими, хто далеко; їм я посилаю свою думку, і вона летить на край землі, так що вся земля може її читати. Але лише один з мільйона розуміє це. А для невтаємничених, навіть для Білого Мудреця, це незбагненно, і для них залишається символ кажана — посланця. Невже ти вічно пояснюватимеш природне чарівництвом, Макумазане?

Я подумав, що у мене і в Зікалі дещо різні погляди на природне, але, знаючи, що він, як правило, просто дражнить мене, я сказав, що не хочу суперечок:

— Усе це так просто, що не варто на це марнувати слова. Я тільки хочу знати, чи одержав ти відповідь на свій запит, як би ти його не посилав, і якщо так, то яка це відповідь.

— Так, Макумазане, одержав. І ось його думка: вождь веллу, з яким говорило моє серце, буде радий вітати тебе у своїй країні, але жерці Хоу-Хоу, вважає він, не будуть раді. Якщо ти приїдеш, вождь дасть тобі алмазів, скільки ти можеш відвезти, і зілля, потрібне мені. Але за ці дари він вимагає платні.

— Якої платні, Зікалі?

— Ти маєш власноруч побороти Хоу-Хоу.

— А якщо я не зможу його перемогти?

— Тоді, звичайно, Хоу-Хоу переможе тебе, і справі кінець.

— Он як? Добре, Зікалі, скажи, якщо я поїду, мене вб’ють?

— Хто я, щоб розпоряджатися життям і смертю, Макумазане? Але, — тихо додав він, — я думаю, що ти залишишся живим. Інакше я не віддав би тобі у борг своїх волів. І я вірю, що тобі належить виконати багато завдань, Макумазане, — моїх завдань. А раз так, я не посилав би тебе на смерть.

Я подумав, що це, мабуть, правда. Старий чаклун часто натякав на якісь великі майбутні задуми, в яких мені відводилася помітна роль, до того ж, мене раптом охопило бажання пригод і новизни. Проте я це приховав, якщо тільки що-небудь можна приховати від Зікалі, і запитав діловим тоном:

— Куди ти хочеш послати мене, чи далеко це і як туди дістатися?

— Тепер ми переходимо до справи, Макумазане. Слухай, що я тобі скажу.

Говорив він цілу годину, але я не надокучатиму вам утомливими географічними подробицями. Досить сказати, що їхати треба було триста миль на північ, потім переправитися через Замбезі і потім їхати ще триста миль на захід. Далі треба було повернути на північний захід і їхати невизначену відстань до якогось гірського проходу. Там слід залишити воза і йти два дні безводною пустелею до болота і річки, що губиться в пісках, звідки в ясний день видно дим вулкана, про який Зікалі говорив напередодні. Перейшовши через болото або обігнувши його, я маю знайти другу ущелину, через яку річка з країни Хоу-Хоу виривається в пустелю. Тут, за словами Зікалі, мене зустріне загін веллу з човнами і відвезе мене до своєї країни, а там усе піде, як судилося долею.

— Так ось яка поїздка, — озвався я, коли Зікалі закінчив. — Прекрасно! Скажу тобі відверто: незнайомою країною я не поїду. Як я знайду дорогу без провідника? Я поїду в Преторію на твоїх волах або без них.

— Невже це так, Макумазане? Я починаю вважати себе дуже розумним. Я передбачав, що ти це скажеш, і вже знайшов провідника, який доставить тебе прямо до Хоу-Хоу. Провідник тут. Я зараз пошлю по нього. — І