У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна - Генрі Райдер Хаґґард

— Ви впевнені, що вісім, баасе?

— Упевнений, — відповів я сердито. — Чому ти питаєш такі дурниці — не можеш полічити сам?

Ханс знову зітхнув і сказав:

— У такому разі, ми їдемо з цим прекрасним горбоносим баасом до країни Хоу-Хоу. Вирішено.

— Що за чортівня, Хансе? До чого ж тут кількість яструбів?

— Дуже навіть до чого, баасе. Вага вибору тиснула на мене, і я підвів очі до неба, підносячи молитву до вашого преподобного батька, і ось побачив яструбів. Це ваш преподобний батько послав мені відповідь: “Якщо парне число яструбів, Хансе, тоді вирушай; якщо непарне — залишайся. Але ти, Хансе, сам не рахуй яструбів, а хай їх перелічить мій син, баас Аллан, щоб він не лаяв тебе згодом, стверджуючи, що ти помилився при лічбі”. А зараз, баасе, з мене досить, я краще піду займуся волами.

Від обурення я онімів. Від своїх побоювань я вдався до ворожіння, зваливши на Ханса вибір, а цей шахрай, у свою чергу, загадав на чіт і непарне число, та ще й мене ж примусив підраховувати! Я так розсердився, що підняв загрозливо ногу до копняка, але Ханс вчасно відскочив і не з’являвся мені на очі до самого мого повернення на стоянку.

— Охо! Охо! — сміявся Зікалі. — Охо!

Величний Іссикор із гідністю і покірним подивом спостерігав цю сцену.

Потім я обернувся до Зікалі і сказав:

— Як раніше називав я тебе шахраєм, так і тепер скажу, що ти шахрай, з усіма твоїми нісенітницями. Ось він, твій кажан, що приносить звістку. Він увесь час ховався під твоїм дахом. — І я вказав на Іссикора. — Заплутали мене, примусили дати обіцянку вирушити в цю безглузду подорож, і тепер, оскільки я не можу відступитися від слова, мені доводиться їхати.

— Ти дав слово, Макумазане? — наївно запитав Зікалі. — Ти говорив зі Світлом-у-темряві голландською — так що ні я, ні ця людина не зрозуміли твоїх слів. Але з благородності серця твого ти нам пояснив їх, і ми, звичайно, знаємо, як це знає кожний, що твоє слово значить більше, ніж усі письмові зобов’язання всіх білих людей, разом узяті, і що тільки смерть або хвороба можуть тепер утримати тебе від поїздки з Іссикором на його батьківщину. Охо-хо! Все йде, як я хотів, з причин, якими я не надокучатиму тобі, Макумазане.

Тут я зрозумів, що двічі обдурений — і Хансом, і старим знахарем. Щиро кажучи, я майже забув, що Зікалі не розумів голландської. Але принаймні карлик розумів людську природу і вмів читати думки, оскільки він продовжував:

— Не кипи всередині себе, як прикритий каменем горщик, Макумазане, про те, що могутня твоя нога посковзнулася і ти відкрито повторив однією мовою сказане таємно іншою і таким чином дав обіцянку нам обом. Все одно, Макумазане, обіцянку ти дав, і твоє біле серце не дозволило б узяти його назад — саме тому не потерпіло б, що ми не зрозуміли його. Ні, це велике біле серце піднялося б і стало б тобі впоперек горла. Отже, прибери головешки, що горять, з-під киплячого казана твого гніву і вирушай у дорогу, як ти обіцяв. Ти побачиш дивовижні речі, здійсниш чудові подвиги, і вирвеш невинних із рук злих богів або людей.

— Так, і обпалю пальці, загрібаючи для тебе жар, Зікалі, — пирхнув я.

— Можливо, Макумазане, можливо: бо як же інакше заварив би я всю цю кашу? Але що тобі до моєї каші, Макумазане — Білий Вождь, який прагне істини, як жадає ворожого серця кинутий спис? Ти відкриєш нові істини, Макумазане, і не біда, якщо спис злегка забарвиться червоним, проникнувши в серце речей. Його можна очистити, Макумазане, а ти надаси ще одну послугу своєму старому другові — шахраєві Зікалі.

Тут Аллан поглянув на годинник і зупинився.

— А знаєте, котра година? — сказав він. — Двадцять хвилин на другу, присягаюся головою Чаки. Якщо вам, друзі мої, хочеться закінчити розповідь сьогодні ж, переповідайте самі на свій смак. З мене досить, а то завтра на полюванні я і в стіг сіна не влучу.

Наступного вечора, приємно втомлені після цілого дня полювання і чудового обіду, ми четверо, тобто Куртіс, Гуд, я (видавець цих нотаток) і старий Аллан, зібралися біля каміна в його затишній барлозі на “Мизі”.

— А зараз, Аллане, — сказав я, — продовжуйте вашу розповідь.

— Яку розповідь? — запитав Квотермейн,