У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна - Генрі Райдер Хаґґард

— Швидше, Куртісе! — прошепотів я, коли Зорайя почала другий куплет.

— Нілепто, — вимовив сер Генрі (мої нерви були такі напружені, що я чув кожне слово), — я маю говорити з вами сьогодні вночі. Не відмовте мені, прощу вас!

— Як я можу говорити з тобою? — відповіла вона, дивлячись на нього. — Королеви не вільні, як звичайні люди! Я оточена, за мною спостерігають!

— Вислухайте мене, Нілепто! Опівночі я буду у великій залі, біля статуї Радемеса, у мене є перепустка! Макумазан і зулус вартуватимуть. О, прийди, моя королево, не відмов мені!

— Не знаю, — пробурмотіла вона, — завтра… Музика закінчилася, і Зорайя повернула голову.

— Я прийду! — швидко сказала Нілепта. — Заради порятунку життя твого, гляди, не обдури мене!

Була ніч. Глибока тиша панувала над містом. Потай, неначе зловмисники, сер Генрі, Умслопогас і я пробиралися до входу в тронну залу. Вартовий загородив нам дорогу. Я показав йому перепустку. Воїн опустив списа і пропустив нас.

Оскільки ми вважалися начальниками королівських охоронців, то мали вільне право входу й виходу. Щасливо досягли ми зали., У ній було порожньо і тихо, і звук наших кроків розбудив відлуння поснулих стін. Немов примари померлих, скрадалися ми величезною залою. Мене пригнічувала ця мертвотна тиша. Через високі отвори в стіні світило проміння повного місяця і лягало химерними візерунками на чорний мармур підлоги. Сріблястий промінь