У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна - Генрі Райдер Хаґґард

Нарешті він замовк, Нілепта приготувалася відповідати, аж раптом Зорайя нахилилася до неї і достатньо голосно сказала їй:

— Подумай добре, сестро, перш ніж відповідати; мені здається, міцність нашого трону залежить від твоїх слів!

Нілепта мовчала. Зорайя знизала плечима й, усміхаючись, відкинулася назад.

— Справді, велика честь випала на мою долю, — вимовила Нілепта, — мені не тільки пропонують заміжжя, а Егон був такий добрий, що обіцяв благословення сонця моєму шлюбу! Можливо, колись я й погодилася б… Насто, дякую тобі! Я пам’ятатиму про твої слова, але тепер я не думаю про заміжжя, як про кубок з вином, смак якого ніхто не знає, поки не скуштує. Ще раз дякую тобі, Насто!

Вона зробила рух, немов хотіла підвестися. Обличчя Насти зблідло від люті, оскільки він зрозумів, що слова королеви були остаточною відмовою.

— Дякую тобі, королево, за твої милостиві слова! — вимовив він, ледве стримуючись. — Моє серце свято берегтиме їх! Тепер я звернуся з іншим проханням: дозволь мені залишити королівство і вирушити до себе, в мою бідну країну, на північ, доки королева не відповість мені — так чи ні! Можливо, — додав він насмішкувато, — королеві бажано буде відвідати мене і привести з собою цих іноземців! — він кивнув на нас. — Правда, наша країна бідна і груба, але наші горці — відважний народ! Тридцять тисяч людей, озброєних мечами, з’являться вітати королеву!

Ці зухвалі слова Насти зустріли повним мовчанням. Нілепта спалахнула.

— О, я напевно приїду, Насто, і зі мною іноземні лорди! — гордо відповіла вона, — І для кожного з твоїх горців, які звуть тебе князем, я — законна королева! Тоді побачимо, хто з нас сильніший! Поки що бувай!

Заграли труби. Королеви підвелися, і спантеличені збори розійшлися. Я йшов додому з важким серцем. Кілька тижнів минуло спокійно. Куртіс і Нілепта зустрічалися рідко і поводилися з усією обережністю, щоб приховати своє кохання. Та, незважаючи на це, чутка вже поширилася і дзижчала всюди, як муха, що потрапила до темної кімнати.

Маленька хмарка на нашому обрії перетворилася на важку похмуру хмару — Зорайя кохала сера Генрі! Я знав, що буря наближається, бідолашний сер Генрі також розумів це. Кохання прекрасної і високопоставленої жінки не така річ, яку легко приховати, а в становищі сера Генрі вона була великим тягарем.

Почати з того, що Нілепта, незважаючи на всю чарівність, мала досить ревнивий характер і була здатна вилити своє обурення на голову свого коханого. Нарешті вся ця таємничість стосунків з Ні-лептою, посилена обережність набридли серу Генрі і спонукали його покласти край фальшивому розвитку подій і сказати Зорайї, звичайно, приватно, що він буде чоловіком її сестри. Щастя сера Генрі було отруєне усвідомленням, що Гуд чесно і глибоко прикипів серцем до прекрасної, але зловісної королеви. Насправді, наш Бугван худнув і нагадував тінь колишнього товстого капітана, його обличчя так витягнулося, що скельце ледве трималося в оці. Зорайя недбало кокетувала з ним, підбадьорювала його, тримала при собі, поза сумнівом, вбачаючи в ньому тільки жертву своєї краси. Я намагався застерегти його якомога делікатніше, але він утік від мене і не хотів слухати. Бідний Гуд був просто смішний у своїй любові і чинив різноманітні дурниці, сподіваючись завоювати прихильність Зорайї. Якось він написав, звичайно, за підтримки наших поважних наставників, довгі любовні вірші, рефрен яких: “Я хочу цілувати тебе, я хочу цілувати тебе!” повторювався безупинно. Серед народу Цу-венді існує звичай, за яким молоді люди співають уночі серенади паннам! Серенади можуть бути жартівливими, але навіть жінки вищого стану не ображаються на це і сприймають їх так само, як англійські дівчата люб’язний комплімент. Гуд вирішив заспівати серенаду Зорайї, кімнати якої розташовувалися якраз напроти наших, у віддаленому кінці вузького двору, що розділяв палац на дві половини. Озброївшись чимось на зразок лютні, на якій він грав завдяки умінню грати на гінаті, він дочекався ночі — найвідповідніший час для котячих концертів і любовних серенад — і вирушив під вікна Зорайї. Я щойно почав засинати, але скоро прокинувся — у Гуда найжахливіший голос і жодного уявлення про спів — і побіг до вікна дізнатися, в чому справа. Осяяний промінням місяця, стояв Гуд із величезним страусовим пером на капелюсі, в шовковому плащі, що розвівається, і співав свої жахливі вірші з приголомшливим акомпанементом. З приміщень слуг Зорайї долинало хихикання, але в кімнатах Зорайї — я щиро поспівчував би їй, якби їй довелося вислухати цю серенаду — панувала тиша. Жахливий спів тривав безкінечно. Нарешті ми — я і сер Генрі, якого я покликав милуватися видовищем — не могли витримати більше. Я висунув голову у вікно і крикнув:

— Заради Бога, Гуде, облиште, поцілуйте її і дайте нам спати!

Мої слова почули, і серенада припинилася.

Це був єдиний кумедний інцидент у нашій трагедії!