У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна - Генрі Райдер Хаґґард

Інколи ми ходили гуляти, оглядали золоті розсипи або каменоломні мармуру, іноді полювали з собаками. Це прекрасний спорт, і наші коні були чудові. Королівські стайні були до наших послуг, окрім того, Нілепта подарувала нам четвірку прекрасних коней.

Траплялося нам бувати на яструбиному полюванні — воно у великій пошані в Цу-венді. Яструбів випускають тут на птаха на зразок куріпки, чудових швидкістю і силою польоту. Відбиваючись від нападу яструба, птах метається, злітає високо в повітря і спостерігається дивне видовище! Іноді урізноманітнюють полювання, випускаючи прирученого орла на тварину типу антилопи. Величезний птах надзвичайно красиво ширяє в повітрі, підіймаючись усе вище й вище, поки не зробиться ледве помітною чорною цяткою, і раптом каменем падає вниз на тварину, сховану густою травою від усіх, окрім його очей.

Із великим задоволенням ми відвідували пишні замки сановників і села під стінами цих замків. Ми бачили виноградники, хлібні поля, прекрасні парки з розкішною рослинністю, яка захоплювала мене.

Величезні дерева стоять, як сильні, могутні велетні! Як гордо вони піднімають свою голову назустріч бурям і негодам, як радіють настанню життєдайної весни! Як голосно розмовляють вони з вітром! Тисячі еолових арф не можуть порівнятися з цим зітханням величезних дерев, із шелестінням їхнього листя! Минають століття. Дерево стоїть, милуючись сходом і заходом сонця, милуючись зірками ночі, безпристрасне, спокійне під ревом бурі, під дощем і снігом; тягне воно соки з надр матері-землі і, стежачи за перебігом століть, вивчає велику таємницю народження і смерті. Цілі покоління проходять перед ним: люди, династії, звичаї, поки, призначеного дня, люта буря не розіграється над ним і не завдасть йому останнього удару. Вечорами у сера Генрі, Гуда й у мене стало звичкою вечеряти з їхніми величностями, звичайно, не завжди, але разів чотири на тиждень, коли вони були одні і не зайняті державними справами. Я маю зізнатися, що ці маленькі вечері були чарівними. Гадаю, що особлива краса Нілепти полягала в її простоті, в її наївному інтересі до різних дурниць. Це була найпростіша і наймиліша жінка, яку я будь-коли знав, і коли була в гуморі, то ставала дивовижно покірною і ніжною; проте вміла бути гордою королевою, коли виникала потреба, і справжньою дикункою, якщо її дратували.

Ніколи я не забуду випадку, коли я вперше переконався, що вона кохає Куртіса. Все це відбулося через пристрасть Гуда до жіночого товариства. Минуло три місяці навчання мові Цу-венді, аж раптом капітан Гуд вирішив, що йому страшенно набрид старий наставник, і, не кажучи нікому жодного слова, заявив старому, що ми не можемо робити подальших успіхів у мові, якщо нас не навчатимуть жінки — молоді жінки, — додав він.

— На моїй батьківщині, — пояснив Гуд, — існує звичай вибирати найчарівніших дівчат, щоб навчати мові чужоземців.

Старі джентльмени слухали, роззявивши роти. Вони повірили його словам, філософськи допускаючи, що споглядання краси добре впливає на розвиток розуму, нагадуючи те, як сонце і свіже повітря життєдайно діють на фізичний стан людини. Було вирішено, що ми набагато швидше і легше вивчимо мову Цу-венді, якщо знайдуться вчительки! і оскільки жіноча стать балакуча, то ми, таким чином, скоро набудемо потрібної нам мовної практики.

Учені джентльмени пішли, запевняючи Гуда, що його наказ цілком збігається з їхнім власним бажанням!

Можна собі уявити моє здивування і жах, гадаю, як і сера Генрі, коли, увійшовши наступного ранку до кімнати, де ми зазвичай навчалися, побачили замість наших поважних наставників трьох гарненьких молодих жінок, які червоніли, усміхалися, сідали, пояснюючи нам знаками, що прислані навчати нас. Тоді Гуд, поки ми здивовано поглядали одне на одного, почав пояснювати, що старі джентльмени сказали йому напередодні ввечері про необхідність знайти вчительок для подальшого вивчення мови. Я вражено спитав поради сера Генрі, що нам робити за таких критичних обставин.

— Гаразд, — сказав він, — адже дами вже тут! Якщо ми відішлемо їх назад, це може їх образити. Не треба бути грубими з ними, ви бачите, як вони почервоніли і збентежилися!

У цей час Гуд почав уроки з наймилішою з тих трьох, і я, зітхнувши, приєднався до нього. День пройшов добре. Молоді пані були дуже поблажливі і лише сміялися, коли ми перекручували слова. Я ніколи не бачив Гуда таким уважним до уроків; навіть сер Генрі, здавалося, з новим завзяттям узявся за вивчення мови. “Невже це завжди буде так?” — думав я.

Наступного дня ми були дещо люб’язнішими з пані, наші уроки переривалися їхніми запитаннями про нашу батьківщину, ми відповідали, як уміли, мовою Цу-венді. Я чув, як Гуд запевняв свою вчительку, що її врода перевершує красу цілої Європи, як сонце — красу місяця. Вона відповіла легким кивком голови і заперечила, що вона “тільки вчителька і нічого більше, і що не можна говорити такі речі бідолашній дівчині!” Потім жінки проспівали нам щось дуже природно і просто. Любовні пісні Цу-венді вельми зворушливі. На третій день ми були вже добрими друзями. Гуд розповідав співчутливій учительці свої любовні пригоди і так зворушив її, що обоє почали млосно зітхати. Я розмовляв зі своєю вчителькою, веселою блакитноокою дівчиною про мистецтво Цу-венді, а вона, користуючись будь-якою слушною нагодою, садила мені на спину і потилицю якусь комаху на зразок таргана. В іншому кутку сер Генрі зі своєю гувернанткою заглибилися, наскільки я міг судити, у вивчення слів і їхніх значень мовою Цу-венді. Пані ніжно вимовляла слово, що означає “рука”, і сер Генрі брав її за руку, вимовляла слово “око”, і він заглядав в її глибокі очі, потім почулося слово “губи”… Але в цей момент моя молода пані примудрилася запхати мені за комір таргана і, голосно сміючись, утекла. Я не люблю тарганів і відразу ж почав обтрушуватися, сміючись над зухвалістю своєї вчительки. Потім я схопив