Лабіринт - Кейт Мосс

— Але, гадаю, ви знайшли ось це?

Із цими словами Беяр підняв свою ліву руку і поклав її перед нею на столі, неначе молода дівчина, що вихваляється обручкою. На свій подив, Еліс побачила на його великому пальці кам’яну каблучку. Вона посміхнулася. Ця каблучка була їй такою знайомою, хоча вона тримала її в руках лише кілька секунд.

Еліс важко ковтнула.

— Можна мені?

Беяр зняв каблучку з пальця. Еліс узяла її й покрутила в руках, знову почуваючись незручно під його пильним поглядом.

— Вона належить вам? — почула свій голос дівчина, боячись, що він зараз скаже «так» і підтвердить усі її страхи.

Беяр трохи помовчав.

— Ні, — відповів він нарешті, — хоча в мене є така сама.

— Тоді чия вона?

— Ви не знаєте? — перепитав Беяр.

На мить Еліс здалося, ніби вона знає. Однак потім раптове озаріння зникло, поступившись місцем здоровому глузду.

— Я не впевнена, — ніяково промовила вона, хитаючи головою, — але, гадаю, бракує ось цього. — І Еліс витягла з кишені маленький кам’яний диск із лабіринтом. — Він лежав разом з генеалогічним деревом у будинку тітки. — Дівчина віддала диск Беярові. — Це ви його їй послали?

Беяр не відповів. Згодом він сказав:

— Грейс була чарівною жінкою, високоосвіченою та розумною. Підчас нашої першої з нею зустрічі ми з’ясували, що маємо спільні інтереси, а також однаковий досвід.

— Для чого ця річ? — раптом спитала Еліс, не бажаючи, щоб її запитання відхиляли.

— Диск називається merel. Раніше їх було досить багато. А тепер залишився тільки цей, — відказав Беяр.

Еліс зачудовано дивилася, як Одрік уставив диску відповідну заглибину на каблучці.

— Aqui[180], — сказав він, потім посміхнувся і знову надів каблучку на великий палець.

— Це тільки прикраса, чи воно ще для чого служить? — поцікавилась Еліс.

Тепер Беяр посміхнувся так, немов вона щойно склала якийсь невідомий їй іспит.

— Це ключ, що був потрібен, — тихо промовив він.

— Потрібен для чого? — не вгавала Еліс.

Беяр знову не відповів, зате навіщось запитав:

— Алаїс приходить до тебе інколи у снах, чи не так?

Еліс була здивована такою різкою зміною теми розмови. Вона навіть не знала, як і реагувати.

— Ми ховаємо в собі минуле — в наших кістках, у крові, — вів далі Одрік. — Алаїс була з тобою постійно, усе твоє життя, вона спостерігала за тобою. У вас із нею є чимало спільного. Алаїс була дуже сміливою і мала приховану рішучість, як і ти. Алаїс була вірною і стійкою, як, гадаю, і ти, Еліс, — Беяр замовк і знову посміхнувся своїй гості, — у неї також були сни — про старі дні, а також про початок. Ті сновидіння оприявнювали її долю їй самій, хоча вона й відмовлялася її приймати. Так само і твої сни тепер висвітлюють твою дорогу.

Еліс почувалася так, ніби Беярові слова долинали до неї здаля, неначе вони не мали нічого спільного ні з нею, ні з самим Беяром, але завше існували в просторі й часі.

— Мої сни завжди були про неї, — раптом відповіла Еліс, сама не знаючи, звідки з’явилися ці слова, — про пожежу в лісі, Книгу. Про ці гори? — Одрік мовчки кивнув. — Я відчуваю, що Алаїс хоче мені щось сказати. Її обличчя чітко видно останніми днями, але я все ще не чую, що саме вона говорить. — Еліс трохи вагалася, — Я не розумію загалом, чого вона від мене хоче.

— Або, можливо, ти від неї? — додав тихо Беяр. Він наповнив келихи вином і подав один Еліс.

Попри ранню годину, Еліс узяла келих і зробила кілька великих ковтків, відчуваючи, як рідина гріє її, повільно розтікаючись горлом.

— Пане Беяр, я мушу знати, що сталося з Алаїс. Доки я не довідаюся, усі її спроби будуть марними. Ви ж знаєте, чи не так?

На Беяровому обличчі з’явився невимовний сум.

— Вона вижила? — спитала Еліс, боячись почути відповідь. — Після Каркассони... вони не... її ж не схопили?

Беяр простяг руки