Лабіринт - Кейт Мосс

— Гаразд, але попереджаю тебе, сестро: якщо ти збрехала, то пошкодуєш про це, — із такими словами Оріана попрямувала до дверей.

— Куди ти йдеш? — запитала Алаїс.

— Віддати шану нашому батькові, куди ж іще? Утім, спершу я впевнюся, що ти безпечно дісталася своєї кімнати.

Алаїс підняла очі й зустрілася з Оріаною поглядом.

— У цьому немає жодної потреби.

— О! Це конче потрібно. Якщо Франсуа не зможе мені допомогти, я знову схочу поговорити з тобою.

Гільєм укотре спробував торкнутися дружини.

— Вона бреше. Я не зробив нічого лихого.

— Що ти зробив чи не зробив, тепер мене не цікавить, — сказала йому Алаїс, — ти знав, що чинив, коли спав із нею. Нині просто дай мені спокій.

Високо піднявши голову, Алаїс вийшла в коридор і попрямувала до своєї кімнати, за нею слідом ішли Оріана й Гіранда.

— Я скоро повернуся, щойно поговорю з Франсуа.

— Як забажаєш.

Оріана зачинила двері, й за мить, як того і боялася, Алаїс почула, що в замку повернувся ключ. Вона чула голос Гільєма, який у чомусь переконував Оріану.

Алаїс затулила вуха, щоб не чути їхніх голосів. Вона намагалася відігнати отруйні образи, що лізли в голову, викликаючи ревнощі. Однак Алаїс не могла перестати уявляти Гільєма й Оріану в обіймах одне одного, вона не могла позбутися думки, що Гільєм нашіптував її сестрі ті ніжні слова, які він говорив і їй, перлинки, що їх вона берегла коло серця.

Алаїс притисла свої тремтячі руки до грудей. Вона відчувала, як її збентежене і зраджене серце глухо билося в ребра. Алаїс знову важко ковтнула.

Думай не про себе!

Алаїс розплющила очі й опустила руки, стиснувши їх у кулаки. Вона зараз не може дозволити собі бути слабкою. Якщо вона поводитиметься як безпорадна, то Оріана забере геть усе цінне, що є в неї. Колись настане час для жалощів та відплати. Утім, обіцянка зберегти Книгу важила для Алаїс більше за її розбите серце, хоча їй було важко викинути Гільєма з голови. Вона дозволила Оріані ув’язнити себе у власній кімнаті. Але ж третя Книга! Оріана питала її, де вона тримає третю Книгу.

Алаїс кинулася до плаща, що досі висів на спинці стільця, схопила його і обшукала край, де було зашито Книгу.

Її там більше не було.

Дівчина стала на стілець, тепер у ній зароджувався відчай. Отже, в Оріани є Книга Симеона. Невдовзі сестра повернеться, дізнавшись, що Алаїс збрехала, ніби батько дав Книгу Франсуа.

А як же Есклармонд?

Алаїс усвідомила, що вже не чує голос Гільєма за дверима своєї кімнати.

Невже він зараз із нею?

Алаїс не знала, що й думати. Принаймні тепер для неї це не важило анічогісінько. Раз він її вже зрадив. Тож, зробить це знову. Вона мусила заховати свої болісні почуття в розбитому серці, їй слід вибиратися звідси, поки ще є нагода.

Алаїс роздерла пучечок лаванди, дістала звідти копію пергаменту з Книги Чисел, потім востаннє оглянула кімнату, що могла б назавжди стати її домівкою.

Тепер вона знала, що більше вже сюди не повернеться.

Алаїс підійшла до вікна і глянула на дах. З переляку їй аж душа в п’яти забігла, але вона мусила вибратися до повернення Оріани.

Насправді Оріана нічого не відчувала. При миготливому світлі свічок вона стояла в ногах домовини і дивилася на тіло свого батька.

Наказавши присутнім залишити її саму, Оріана схилилася над батьком, ніби для поцілунку. Вона поклала свою руку на його, непомітно зняла з його великого пальця каблучку з лабіринтом, навіть не вірячи тому, що Алаїс так по-дурному забула про неї.

Випроставшись, Оріана поклала каблучку собі до кишені. Вона поправила накривало, схилила коліна перед вівтарем, перехрестилася і пішла шукати Франсуа.