Лабіринт - Кейт Мосс

Алаїс увійшла до кімнати і винесла звідти коробку, як це колись робив батько. Вона була не більшою, ніж шкатулка для прикрас, проста і без усіляких різьблень, із звичайним замком. Алаїс підняла кришку. Всередині лежав пакунок, загорнений у вичинену овечу шкуру, — все було так, як і тоді, коли цю схованку їй показував батько. Алаїс зітхнула із полегкістю, тільки тепер розуміючи, як вона боялася, що Оріана прийде сюди раніше за неї.

Усвідомлюючи, що в неї обмаль часу, вона швиденько заховала Книгу собі під сукню, а потім знову розставила усе так, як було. Якщо Оріана чи Гільєм дізнаються про потаємне місце, то вони принаймні трохи затримаються, гадаючи, що шкатулка все ще тут.

Алаїс швидко пробігла церквою, накинувши на голову капор, потім різко штовхнула важкі двері й вибігла на площу, заповнену людьми, які безцільно тинялися повсюди. Хвороба, що забрала її батька, хутко поширювалася. Вулиці й переходи були захаращені гнилими трупами кіз, овець, навіть великої рогатої худоби, їхні розпухлі тіла випускали сморід у вже без того смердюче повітря.

Нарешті Алаїс опинилася на шляху до будинку Есклармонд. Дівчина не мала жодної підстави сподіватися, що застане подругу вдома о цій порі, оскільки вона так і не знайшла її в усі минулі рази, але Алаїс не могла придумати, куди ще їй можна піти.

Більшість будинків у південній частині було зачинено і забито, включно з будинком Есклармонд. Алаїс постукала у двері.

— Есклармонд!

Вона знову постукала. Потім шарпнула двері за ручку, але вони були замкнені.

— Саже!

Цього разу вона щось почула. Тупіт ніг і клацання клямки.

— Пані Алаїс!

— Саже, слава Богу! Швидше впусти мене.

Двері відчинилися рівно настільки, щоб дати їй змогу прослизнути всередину.

— Де ти був? — запитала Алаїс, міцно обіймаючи хлопчика. — Що з вами трапилося? Де Есклармонд?

Алаїс відчула, як маленька ручка Саже міцно вхопилася за її руку.

— Ходімо зі мною.

Він повів її за портьєри до кімнати у кінці будинку. На підлозі було відчинено потаємні дверцята.

— Ти був тут увесь цей час? — запитала дівчина, а потім, придивившись, помітила, що внизу в темряві блимає олійна лампа. — У підвалах? Моя сестра знову поверталася?

— То була не вона, — відповів Саже тремтячим голосом, — швидше, пані.

Алаїс спустилася вниз першою. Саже звільнив клямку і міцно зачинив ляду в них над головами. Потім хлопчик зліз додолу, зістрибнувши з останніх кількох щаблів на земляну підлогу.

— Сюди.

Саже провів її темним вологим тунелем до маленького викопаного приміщення, потім підняв лампу так, щоб Алаїс змогла побачити Есклармонд, яка нерухомо лежала на купі хутра і ковдр.

— Ні! — вигукнула Алаїс, кинувшись до подруги.

Голова жінки була грубо перев’язана. Алаїс злегка підняла компрес і прикрила рот рукою. Ліве око Есклармонд було червоним, усе обличчя вкривав шар засохлої крові. На рані лежав чистий компрес, але навколо ока шкіра звисала клаптями.

— Ви їй можете допомогти? — раптом запитав Саже.

Алаїс підняла ковдру, і в неї скрутило живіт. Через усі груди Есклармонд проходили темно-червоні плями опіків, шкіра була жовтою й подекуди, де полум’я тримали довше, навіть чорною.

— Есклармонд, — прошепотіла Алаїс, нахилившись над нещасною жінкою, — ви мене чуєте? Це я, Алаїс. Хто таке вчинив з вами?

Алаїс здалося, що вона побачила рух на обличчі Есклармонд. Її губи злегка ворушились. Алаїс повернулася до Саже.

— Як ти приніс її сюди?

— Гастон із братом допомогли.

Алаїс знову обернулась до знівеченої жінки на саморобному ліжку.

— Що з нею сталося, Саже?

Однак хлопчик тільки захитав головою.

— Невже вона тобі нічого не сказала?

— Вона... — вперше за останній час він утратив самовладання, — вона не може говорити... її язик...

Алаїс аж побіліла.

— Ні, — прошепотіла з жахом. Потім оговталася і вже твердим голосом попросила: — Тоді розкажи мені, що ти знаєш, Саже.

Заради Есклармонд вони обоє мають бути сильними.

—