Лабіринт - Кейт Мосс

— Алаїс!

— Я тут, татку, — швидко відгукнулася вона. Тепер з обличчя Пелетьє зникли всі кольори. Його шкіра стала сірою і під очима звисала складками.

— Ніхто й ніколи не мав такої доньки, — прошепотів він.

Здавалося, батько зітхнув, коли його душа покинула тіло.

Потім запала тиша.

Якусь мить Алаїс навіть не ворушилася, не дихала, нічого не робила. Потім вона відчула, як у ній зароджувалося невимовне горе, воно охоплювало її, заволодівало нею, аж поки вона не розридалася гірко.

На порозі раптом з’явився солдат.

— Пане Тренкавелю!

Віконт повернув голову.

— Що сталося?

— Грабіжник, Messire. Він краде воду з майдану дю Пло. Віконт дав знак, що зараз прийде.

— Пані, я маю залишити вас.

Алаїс кивнула. Вона виснажилася від плачу.

— Я простежу, щоб його поховали з усіма почестями і ритуалами, гідними чоловіка його становища. Він був звитяжцем, відданим радником і другом, якому можна було довірити геть усе.

— Його віра нічого цього не потребує. Його тіло є нічим, а дух уже вознісся на небо. Він би волів, аби ви дбали тільки про живих.

— Тоді вважайте це за вияв мого егоїзму, але я хотів би віддати йому останню шану відповідно до своєї великої любові й поваги до вашого батька. Я перенесу його тіло до каплиці Святої Марії.

— Для нього був би честю такий вияв вашої приязні.

— Може, послати когось посидіти з вами? Я не можу звільнити вашого чоловіка, але як щодо сестри? Чи жінок, котрі допоможуть вам помити й одягти тіло?

Алаїс підвела голову. Тільки тепер вона зрозуміла, що геть забула про Оріану. Вона навіть забула повідомити її про те, що батько захворів.

Оріана не любила батька.

Алаїс приглушила цей голос у голові. Вона не виконала свого обов’язку стосовно обох — і батька, і сестри. Алаїс звелася на ноги.

— Я піду до сестри, мій пане.

Вона вклонилася, коли віконт виходив з кімнати, потім повернулась до ліжка. Алаїс не могла примусити себе залишити батька. Вона сама почала готувати тіло в останню путь. Наказала зняти з ліжка і спалити всі ковдри та накривала, а потім застелити його новими свіжими простирадлами. За допомогою Ріксанди вона приготувала саван і поховальні олії. Алаїс сама вимила тіло батька і прибрала його волосся з чола, щоб він і мертвим виглядав точнісінько так, як за життя.

Вона ще трохи затрималася, вдивляючись у відсутнє, позбавлене життя обличчя. Більше не можна відкладати.

— Ріксандо, сповісти віконтові Тренкавелю, що тіло батька готове до того, щоб його забрали до каплиці. Я маю повідомити свою сестру.

Ґіранда спала на підлозі під дверима Оріаниної кімнати.

Алаїс переступила її і спробувала відчинити двері. Цього разу вони не були замкнені. Оріана лежала сама в ліжку, запону якого було відкинуто. Її скуйовджені чорні кучері розметалися по подушці, а шкіра виглядала молочно-білою у променях ранкового сонця. Алаїс здивувалася тому, що вона взагалі могла спати.

— Сестро!

Оріана розплющила зелені котячі очі й позіхнула, спочатку на її обличчі відбилася тривога, потім здивування, а незабаром вона вже вдягла маску звичайного презирства.

— У мене дуже погані новини, — промовила Алаїс холодним тоном.

— А це не може зачекати? Ще не дзвонили навіть на заутреню.

— Ні, не може. Наш батько... — вона замовкла.

Як таке може бути правдою?

Алаїс глибоко вдихнула і твердо промовила:

— Наш батько помер.

На обличчі Оріани відбився шок, перш аніж повернувся її звичайний вираз.

— Що ти сказала?