Звичайні пригоди «олімпійця» Михайла Єнохіна - Альберт Анатолійович Іванов
«Вільно», — скомандував Женька. — «Прошу звірити годинники».
Матроси поспішно звіряють годинники, дехто переводить стрілки.
Новий наказ: «По місцях!»
Матроси розбігаються, а капітан чимчикує в рубку.
«Віра!» — кричить Женька.
Кран піднімає шлюпку.
«Майна!» — шлюпка опускається на палубу.
«Дякую за службу»,— стомлено говорить Женька.
«Ура-а!» — бадьоро відгукуються матроси.
«А тепер я прошу товаришів офіцерів до кают-компанії на чашку чаю».
Слідом за Женькою, якого так само супроводжує мовчазний Михайло, йдуть, карбуючи крок, як на параді, капітан і боцман.
— Ну й брехати ж ти мастак! — раптом пролунав голос Михайла.
Женька від несподіванки упустив кота, а Мошкіни — рубанок. Вони так захопилися, що не помітили, як підійшов Михайло. Він кинув на пісок невеликий мідний лист, усіяний черепашками, і похитав головою.
— Ну й брехун... Барон Мюнхгаузен!
Женька втягнув голову в плечі, заморгав часто-часто: — Я хлопців умовив... Ледве-ледве... А ти... Вони згодні бути матросами...
— Прийміть мене у свою команду,— промовили вони в один голос. — Я теж хочу в Таллін на Олімпійські ігри!
— Виказав?! — охнув Михайло.
Женька шморгнув носом і відвернувся.
— Приймете, га? — знову попросили Мошкіни.
Михайло з цікавістю подивився на обструганий фальшборт, підійшов і замислено провів по дошці долонею, — дошка була гладкою, як скло.
— Де навчилися? — стримано спитав Михайло.
— А в мене батько тесля,— широко усміхнулися Мошкіни.
— Бачив? — одразу зауважив Женька.
— Вмієте,— задоволено промовив Михайло, знову погладивши дошку.
— Гей ви, Мошки,— з-за рогу напівзруйнованої трансформаторної будки визирнув Борис.— Ось ви де! До мене!
— Та швидше! — за ним визирнув Хихикало. Слідом з'явився Мовчун і погрозливо поманив Мошкіних пальцем.
Мошкіни зіщулилися й кинули благально погляд на Михайла.
— Не відпускай,— зашепотіли вони.— А то знову примусять нас яєчню готувати, і квас носити, і по яблука лазити, і барабульку для них ловити, і...
— Досить,— перепинив їх Михайло і попрямував я трансформаторної будки.
Борис, Мовчун і Хихикало насторожено переглянулися.
— Слухайте мене уважно,— спокійно промовив Михайло, зупинившись за декілька кроків від компанії.— Хто їх зачепить...
— Ми ж тебе не чіпаємо,— пробурмотів Борис.— При чому тут вони?
— А я саме про них,— підкреслив Михайло.— Хто їх зачепить...— тому від них перепаде,— закінчив Михайло.
— Від них?! Та я їх однією рукою! — відразу посмілішав Борис. Хихикало зареготав. Мовчун кивнув.
— Гаразд, — привітно усміхнувся Михайло й покликав Мошкіних. Вони боязко підійшли.
— Не бійтеся,— напучував їх здалеку Женька.— Я їх раніше теж трохи боявся! А тепер зовсім не боюсь!
— Не злякаєтесь, візьму в плавання, —стиха промовив до Мошкіних Михайло. — Навіщо мені боязкі матроси?
Мошкіни нерішуче м'ялися.
— Ну? — голосно сказав Михайло.
— Та я їх однією рукою! — загрозливо повторив Борис, обачливо обходячи Михайла.
— Цур, на слові ловлю,— зауважив Михайло і підкреслив: — Однією рукою!
— Будь ласка,— засміявся Борис.
— Вас же двоє,— переконував Михайло близнюків.— Ну, покажіть йому, що анітрохи не боїтеся,— він вас завжди обминати буде.
— Хто — я? — знову засміявся Борис. Хихикало захихикав, Мовчун кивнув.
— А ти залишишся? — раптом, наважившись, спитали близнюки Михайла.
— Залишусь. Я постежу, щоб по-чесному.
— Добре,— промовили вони.— Тільки нехай йому руку до пояса прив'яжуть, а то він такий.
— Прив'язуйте, — гмикнув Борис.
— Женько, мотузку! — наказав Михайло.
Женька приніс мотузок, але близько підходити не став — кинув. Михайло почав прив'язувати Борисову руку до пояса.
— Не праву, а ліву,— несподівано занепокоївся Борис.
— Умови не було,— запротестували Мошкіни.
— Ну, гаразд, — прошипів Борис.
Михайло зав'язав вузол і, наче суддя на килимі, відскочивши вбік, крикнув:
— Боротьба!
Борис кинувся на Мошкіних і схопив одного за плече:
— Попався!
Але тут другий кинувся йому під ноги, і Борис полетів клубком. Не встиг він опам'ятатись, як близнюки осідлали його і стали заламувати йому вільну руку за спину. Борис совався підборіддям по піску, смикав ногами, але ніяк не міг звільнитися. Він навіть не міг перевернутися на бік, Мошкіни щільно сиділи на ньому, не випускаючи його руки.
— Зламаєте! — скрикнув він.— Чотири руки — на одну, еге? Справилися, еге?
Мошкіни натиснули йому на голову, так що вона уткнулася в пісок.
— Зади-х-х-нуся...— прохрипів Борис і покликав на допомогу, відпльовуючись: — Д-до мене-е!
Хихикало й Мовчун ступили було крок до нього, але Михайло перейняв їх, і вони відступили.
— Не пускає,— винувато промовив Хихикало.
Зібравши усі сили, Борис рвучко перевернувся і... опинився на спині. Мошкіни припечатали його плечі до
