💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Пригодницькі книги » Звичайні пригоди «олімпійця» Михайла Єнохіна - Альберт Анатолійович Іванов

Звичайні пригоди «олімпійця» Михайла Єнохіна - Альберт Анатолійович Іванов

Читаємо онлайн Звичайні пригоди «олімпійця» Михайла Єнохіна - Альберт Анатолійович Іванов
назустріч Михайлові. Хлопчики теж поправили пов'язку і рушили слідом за своєю провідницею.

— Що, жарко? — піт заливав Михайлові обличчя, все навкруги розпливалося перед ним, в очах стрибали якісь білі цятки і вибухали червоними фонтанчиками.— Звикай до труднощів! Коли попливемо до Талліна, нам буде не легше — не думай.

— А я вже давно... не думаю,— насилу відповів Женька. — Не можу... думати... Все! — несподівано голосно скрикнув він і почав зривати з себе шарф і розстібати ґудзики на кожусі.— Божеволію!

Підійшов патруль.

— Ти Мишко? — з переляканою сміливістю спитала дівчинка.

— Ну, я, — цятки в очах перестали стрибати, і Михайло побачив перед собою у хиткому мареві піонерський патруль.

— Іди за нами до дитячої кімнати міліції,— наказала дівчинка і, поглянувши на своїх, знову покрутила пальцем у повітрі.— Я ж казала, вони тут усі...

— Навіщо? — здивувався Михайло і важко сів на валун. Сліпучі цятки знову замиготіли в очах.

— Там розберемося,— відповіли йому.

— Пішли! — розсердився Михайло.

Він скочив. І раптом похитнувся.

— Ти що, хворий? — зовсім злякалася дівчинка.

— Ні,— відповів він і знепритомнів.

Женька, який поблажливо глянув на нього, недбало зауважив приголомшеному патрулю:

— Слабкіший за мене виявився... Чого очі витріщили? — раптом закричав він.— Додому несіть! А то відповідати будете! У дитячій кімнаті міліції! 

«Ненормальні»

Піонерський патруль, хитаючись від утоми, вніс на руках Михайла у двір. Борис з приятелями, які підглядали крізь щілини паркана, задоволено перезирнулися.

Хлопці і дівчинка поклали «бездиханне» тіло на ґанок, і Борис розвеселився:

— Оце відпрацювали! З доставкою додому!

З хати вибігла тітка Клава:

— Боже ти мій! Живий?

— Сонячний удар,— промовила дівчинка.

— Бреше,— з захопленням вигукнув Борис. — Удар... але не сонячний.

Хихикало захихикав. Мовчун кивнув.

— Пішли! — сказав Борис.— Більше тут дивитися нема чого.

Пішов і патруль...

— Я ж казала,— сипала словами дівчинка, знову крутячи пальцями у повітрі.— Вони усі з глузду з'їхали. І ті, і ці.

Тітка Клава вилила на Михайла відро води. Він опам'ятався, сів і помотав головою.

— Що скоїлося? — спитали з-за сусідньої огорожі занепокоєні відпускники.

— Нічого, — буркнула тітка Клава. — Хлопчик перегрівся.

І тут прийшов Женька у шапці і кожусі, зігнувшись під тягарем Михайлової одежі.

— Жах! — зойкнула тітка Клава.— Торік сюди землетрус з Туреччини докотився, і то такого не було!

— Бачила? — тихо промовив за огорожею товстий чоловік до своєї не менш товстої дружини, яка тримала за руку опецькуватого нащадка.— Діти в сусідів явно ненормальні.

— Вася, збирай речі,— так само тихо сказала йому дружина, — у нас дитина.

— Ми також їдемо,— пошепки заявила друга пара з дитиною.

— Ану додому! Швидко! — наказала тітка Клава і згребла в оберемок кожухи.— Ну, Михайле... А з тобою, Євгене, ми окремо поговоримо, ось приїдуть татко з мамою! Добре, що скриню не виніс!

— Зате я більш витривалий! — похвастався Женька. Не зважаючи ні на які протести, тітка Клава відразу поклала Михайла в ліжко.

— Ти у мене нікуди сьогодні не підеш. Ти теж вдома посидь! — гримнула вона на Женьку.

— Та я здоровий,— образився Михайло.— Випадкові сталося.

— Лежи, лежи, не хвилюйся... Тисячу разів казала, попереджала: не жартуйте з сонцем!

— Ну, можна, я піду погуляти, — благав Михайло.

— І я,— вторив Женька.

— Нізащо,— тітка Клава рішуче підвелася.— Я за лікарем. — Клацнув ключ у замку, і залунали квапливі крок вниз по сходах. Михайло скочив з ліжка і про всяк випадок посмикав ручку дверей. Ні, двері були надійно замкнені.

— З розгону ми вдвох можемо висадити,— глибокодумно вимовив Женька.

— Ну, ні,— сказав Михайло.— Тоді нас і завтра не випустять.

— Та чого там завтра, — так само глибокодумно вимовні Женька.— Ніколи.

— А ти все-таки витривалий. Міцніший за мене в спеку,— признався Михайло.

Женька розцвів од похвали:

— Я з дитинства на півдні живу!

— Але ти за мене не бійся, я ще загартуюся,— запевнив його Михайло.

— Звичайно, звичайно,— підтакнув Женька. — Я тебе навчу.

— Як? — зацікавився Михайло.

— Ну як...— замислився Женька і, просяявши, відповів: — Як-небудь.

Внизу почулися голоси.

— Товаришу професор, ви тільки не ображайтеся, я ж до вас як до спеціаліста, хоч ви і по сусідству відпочиваючий,— казала комусь тітка Клава.

— Нічого, нічого, будь ласка,— бадьоро відповів літній голос.

Михайло вмить пірнув у постіль. Заскрипіли сходи.

— Добре тут у вас,— зупинився на балкончику сивенький невисокий чоловік.— Як на капітанському містку.

Він посмикав двері і притиснув обличчя до круглого віконця, підсліпувато вдивляючись у глибину кімнати.

— Тут, здається, замкнено... І нікого нема...

— Як-то нема?! — схвилювалася тітка Клава.— Невже втекли?! Я ж замкнула!

Вона гарячково взялася крутити ключем у замку.

— Вони такі... Особливо Михайло. Крізь стіну пройти може! І Женька такий же пройдисвіт!

Женька засміявся. Почувши сміх,

Відгуки про книгу Звичайні пригоди «олімпійця» Михайла Єнохіна - Альберт Анатолійович Іванов (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: