Джмеленя та володарка злиднів - Галина Микитчак
За шафою в коридорі висіли пучки якихось гілочок, трав, листя. Може, вони зараз вже не існують у природі. Тоді насіння у дивовижних плодах, які висять на стінах коридору, також дуже дороге! Цілий статок! Ах!
Муха повернулася з кімнати, облетіла навколо голови дівчинки й повернулася назад.
Дзвінка-Джмеленя зазирнула у ванну, ввімкнувши світло. У старій ванній стояло озерце зеленої води, на якій погойдувались відблиски лампи. Здавалося, що дна в цьому озерці немає! За спиною щось плеснуло. Дівчинка перелякано обернулася й побачила величезну зелену жабу, що сиділа на туалетному бачку. Цілком звичайна зелена жаба, але дуже велика. На злидня, особливо на найменшого зі всіх злиднів, зовсім не схожа.
Жаба голосно квакнула й стрибнула в унітаз. Ряска розійшлася під слизьким тілом і зімкнулася над нею, сховавши жабу в каналізаційних нутрощах. Крапельки затхлої води розлетілися ванною й рясно покропили Джмеленя. Дівчинка обтерла обличчя рукавом, бо чорні запліснявілі рушники не викликали довіри. Так, тут справді не видно ніякого злидня. Жахлива ванна. Таке враження, що Марена взагалі ніколи не миється!
Тут навіть немає чому позаздрити! Муха задзижчала над головою в знак згоди.
Між ванною й кухнею на стіні також висіли якісь сушені палички. Придивившись до них, дівчинка побачила, що насправді це не палички, а засушені змійки, зав’язані хвостами в пучок. Щоб роздивитися їхні мордочки, Дзвінка підійшла ближче до зміїного букету. Раптом вона з жахом побачила, що дрібненькі оченята на паличках розплющуються одне за одним і всі дивляться на неї. Змійки зненацька зашипіли хором і почали кидатися на небажану гостю, широко розкриваючи зубасті пащеки й намагаючись вкусити.
Дівчинка заледве встигла відсахнутися від змій і втекти на кухню. Слідом за нею туди відразу ж влетіла товстезна муха.
— Ого-го! — вигукнула Дзвінка, побачивши шафки, пенали, тумбочки, полички, заставлені баночками, дерев’яними й бляшаними коробочками, глечиками, дзбаночками, макітрами, колбами, горщиками, чайничками, піалами, торбинками, мішечками та десятками інших вмістилищ чарівних інгредієнтів. Проте ніде не видно звичайної їжі, як-то хліба, молока, круп, масла чи сардельок. Біля газової плити, залитої старим чи то жиром, чи то оливою, стоїть густа мітла з довжелезним і товстим держаком.
І як серед цього кухняного розмаїття знайти маленького злидня?
На столі по ліву руку стояли різноманітні банячки з кришечками й продуктові бляшанки. Джмеленя заходилася знімати кришки, відкручувати їх, витягувати корки, щоб подивитися, що всередині. Переважно натрапляла на сушені трави й насіння. Потім в одній баночці трапилися дрібненькі кісточки, схожі чи то на мишині, чи то на горобині. У другій сиділа купа якихось круглих комашок, схожих на мокриць. Коли їхню кришку відчинили, вони познімали з голів маленькі капелюшки і жалісними й водночас запитливими очима подивилися вгору. Ні, ці також на злиднів не схожі. У двох наступних банках ворушилися жмути довгих і тоненьких хробаків. На тринадцятого злидня вони також не тягнули. Ці банки Джмеленя закрила з огидою. З-під наступної кришки вирвалося щось довге, з крокодилячою пащею на товстій зміїній шиї. Здається, в цієї потвори не було очей, бо вона клацала зубастою пащекою наосліп, хапаючи поміж зубів повітря. Дзвінка навалилася на кришку всім тілом і ледве-ледве втиснула потвору назад у мідну бляшанку з напівстертими ієрогліфами. Та ще трохи постукалась об металеві стінки й затихла. Дзвінка з полегшенням перевела подих.
Ні, так далі справа не піде! Марена може повернутися будь-якої миті. А пошуки на її кухні, по-перше, могли затягнутися надовго, по-друге, навряд чи зла чаклунка сховала свого останнього злидня в посуді! Тому гайда в її опочивальню!
Дзвінка вистрибнула з кухні й відразу ж заскочила в кімнату, щоб сушені змійки не встигли її вкусити. Від переляку серце калатало, наче церковні дзвони на Великдень. Лячно було й через величезну відповідальність, яка лягла на її плечики. Головне — виконати свою місію, бо від неї зараз залежить успіх боротьби проти злиднів мешканців усього будинку, а може, не тільки будинку, а й цілої вулиці. Та що там вулиці — цілого міста!
Кімната, єдина у Марениній квартирі, слугувала господині і спальнею, і вітальнею водночас (звісно, якщо їй було кого вітати в себе вдома). На правій стіні освітлене сонцем вікно з важкими оксамитовими шторами. Навпроти дверей стояло дерев’яне ліжко з вирізаним змієм в узголів’ї — Маренине ложе. Навпроти вікна висіли ряди полиць, які раніше Джмеленя бачила з вулиці. Тільки тепер на них майже нічого не було, крім маленького сірого горщика. На його випуклому боці дрібними буквами було написано «Заздрість». На горловині насічена різьба, отже кришечка закручується на цей горщик, щоб надійно полонити останнього злидня. Тільки от де ця кришечка і де ж цей злидень?
Навколо Дзвінки знову пролетіла жирна муха, огидно дзижчачи на вухо. Дівчинка відмахнулася й подумала, що Маренине ліжко також дуже старовинне й дуже дороге. Ну чому в цієї старої відьми такі дорогі антикварні речі, цілі статки?! Заздрісно!
Джмеленя підійшла до ліжка, відкинула важке покривало, гаптоване деревами, скелями й міфічними чудовиськами. Стала на коліна й пригнулася додолу. Що може бути під ліжком злої чаклунки? Знову змії й жаби? Чи щось жахливіше від них?
Зібравшись із духом, дівчина зазирнула під ліжко. Її погляд заметався по сутінках між ніжками у формі пташиних лап. Нічого! Порожньо! Лише пилюка й дерев’яний покручений хвіст, прироблений навпроти узголів’я. Ліжко зроблено на подобу змія.
Звівшись на коліна, Дзвінка поклала лікті на покривало й на мить затримала погляд на його узорах. Мертві дерева, вигаптовані на старій тканині, похитували покрученими гілками, наче справжні. Здалося! Міфічний змій, що визирав із печери, здригнувся. Це від вітру, але… Але ні! Усе на
