Лабіринт - Кейт Мосс

— Симеон! Він вже тут? — вона скрикнула від приємної несподіванки і кинулася до старого юдея, хапаючи його за руки. — Які новини? Коли ви прибули до Каркассони? Де ви зупинилися?

Симеон голосно та весело розсміявся.

— Так багато запитань! Який поспіх знати все і так хутко! Бертран розповідав, що в дитинстві ти безперестанку ставила запитання!

Алаїс сприйняла таку заувагу з усмішкою. Потім вона опустилася на ослінчик поряд зі столом й, узявши склянку вина, що їй запропонувала Есклармонд, почала слухати їхню розмову. Здавалося, між Симеоном та Есклармонд уже існував зв’язок та безпосередність.

Симеон був управним оповідачем, він впереміжку розказував історії зі свого життя в Шартрі, Без’єрі та деякі спогади про своє перебування на Святій землі. Час минав дуже швидко, поки Симеон розповідав про пагорби Юдеї навесні, про рівнини Сепал, вкриті ліліями, жовтими та фіалковими ірисами й деревами рожевого мигдалю, які неначе килим, простягаються до самісінького краю землі. Алаїс була в захваті.

Тіні поступово видовжувалися. Раптом щось перемінилося, Алаїс навіть не помітила коли саме. Вона просто знервувалась і відчувала трепет у животі, нетерпіння від того, що мало відбутися. Їй стало цікаво, чи так само почуваються перед битвою Ґільєм і її батько. Чи відоме їм відчуття часу, що ось-ось утратить рівновагу.

Алаїс поглянула на Есклармонд. Її руки лежали на колінах, а обличчя було спокійним. Жінка виглядала зібраною та врівноваженою.

— Я певна, що батько скоро прийде, — промовила нарешті Алаїс, почуваючись відповідальною за його тривалу відсутність. — Він пообіцяв мені.

— Так, ми знаємо, — сказав Симеон, поплескавши Алаїс по руці. Його шкіра була такою сухою, як пергамент.

— Ми не зможемо чекати надто довго, — озвалася Есклармонд, дивлячись на двері, які залишалися зачиненими. — Невдовзі повернуться власники будинку.

Алаїс перехопила їхні погляди. Не маючи змоги довше терпіти напруження, дівчина нахилилася до них.

— Учора ви не відповіли на моє запитання, Есклармонд, — Алаїс сама здивувалася, як спокійно звучав її голос. — Ви також охоронець? Книга, яку шукає мій батько, зберігається у вас?

На мить її слова повисли у повітрі між співрозмовниками, ніким не підтверджені. Потім, на подив Алаїс, Симеон радо крякнув.

— Що батько розказав тобі про Noublesso? — запитав він, і його чорні очі при цьому виблискували.

— Тільки те, що завжди було п’ятеро охоронців, покликаних оберігати Книги Трилогії лабіринту.

— А батько пояснив тобі, чому їх має бути п’ятеро?

Алаїс похитала головою.

— Navigatairè, очільника підтримували четверо посвячених. Разом вони представляють п’ять точок людського тіла та силу числа п’ять. Кожного охоронця обирають за його силою духу, рішучістю та вірністю. Не важливо хто він — християнин, сарацин, юдей. Наша душа, наша сміливість — ось що важить, а не кров, суспільне становище чи походження. Це також відбиває суть таємниці, яку ми поклялися захищати і яка належить кожному вірному й водночас нікому. — Симеон посміхнувся. — Орден Noublesso de los Seres існує протягом понад двох тисяч років — хоча був відомий не завжди під таким іменем, — щоб зберігати цю таємницю. Інколи наше існування приховувалось, певний час ми жили відкрито.

Алаїс обернулася до Есклармонд.

— Батько не може прийняти вас як охоронницю. Він просто не здатен у це повірити.

— Це не відповідає його очікуванням.

— Вельми схоже на Бертрана, — захихотів Симеон.

— Він не міг навіть уявити, що п’ятим охоронцем буде жінка, — відповіла Алаїс, стаючи на захист батька.

— У минулому це мало менше значення, — вів далі Симеон, — Єгипет, Ассирія, Рим, Вавилон — ці стародавні культури, про які ви чули, виявляли більше поваги до жіночої статі, ніж у наші смутні часи.

Алаїс хвильку замислилася й потім спитала:

— Ви гадаєте, Хариф мав рацію, вважаючи, нібито Книги будуть у безпеці в горах?

Симеон здійняв руки.

— Це не ми мусимо вирішувати, шукати правду або запитувати, що буде чи не буде. Наше завдання — просто охороняти Книги та оберігати їх від пошкодження. Бути певними, що вони готові у потрібний момент.

— Ось чому Хариф обрав саме твого батька для перевезення Книг, а не когось із нас, — додала Есклармонд. — Посада начальника фортеці робить Бертрана найліпшим envoi[131]. Він має доступ до людей та коней і може подорожувати вільніше, ніж будь-хто з нас.

Алаїс вагалася, не бажаючи здатися не відданою своєму батькові.

— Тато