Лабіринт - Кейт Мосс
Алаїс розв’язала шкіряні зав’язки, і Книга сама розкрилася в її руках, неначе метелик змахнув крильцями. Перша сторінка не мала нічого, крім маленької золотої чаші в центрі сторінки, що сяяла на цупкому кремовому папері, неначе золота прикраса. Вона була завбільшки з візерунок на батьковій каблучці чи merel, яким вона так недовго володіла.
Перегорнувши сторінку, Алаїс побачила чотири чорні рядки, написані химерним та елегантним почерком.
Берега сторінки були оздоблені малюнками й символами, що повторювалися, достоту як вишивка на полах її плаща: птахи, тварини, люди з довгими руками та загостреними пальцями. Алаїс затамувала подих.
«Це обличчя й постаті з моїх снів», — подумала вона.
Алаїс перегортала сторінки одну по одній. Кожна з них була вкрита чорними рядками, виведеними тією самою рукою, а на звороті нічого не було написано. Вона впізнала мову Симеона, хоча й не розуміла значення слів. Утім, більшу частину Книги було написано її мовою. Кожна перша літера нової сторінки мала червоний, блакитний, жовтий або золотавий колір, але решта було простим. Жодних ілюстрацій на берегах, більше жодної виділеної букви в основному тексті, а слова йшли одне за одним на однаковій відстані, хоча були також і відступи — з метою показати, де закінчується одна думка і починається інша.
Алаїс дістала пергамент, схований усередині Книги. Він був грубший та темніший, ніж сторінки Книги, радше сап’ян, аніж пергамен. На ньому було лише кілька слів, а також низка чисел і вимірів. Знахідка скидалася на таку собі мапу.
Алаїс навіть могла розібрати маленькі стрілочки, що вказували різні напрямки. Кілька з них були золотими, але переважно всі стрілки були чорні.
Вона спробувала почитати сторінку, починаючи зверху та зліва направо, але прочитане здавалося безглуздям і заводило У глухий кут. Тоді Алаїс спробувала прочитати ту ж сторінку знизу і справа наліво, як вітражу церкві, але й цей спосіб не спрацював. Нарешті Алаїс спробувала вибірково читати рядки чи просто окремо слова з кожного третього рядка сторінки, проте так нічого і не зрозуміла.
Шукати під зримими образами заховані таємниці.
Алаїс напружила пам’ять. Кожному охоронцеві дано відповідно до його вміння та знань. Есклармонд уміла лікувати, тому Хариф довірив їй Книгу Ліків. Симеон знався на старовинній юдейській системі обчислення, тому йому дісталася Книга Чисел.
Утім, чому її батько отримав Книгу Слів?
Заглибившись у власні думки, Алаїс запалила лампу і підійшла до свого нічного столика. Вона витягла пергамент, чорнило та перо. Пелетьє наполіг, щоб його дочки вчилися читати й писати, бо знав ціну таким умінням ще з часів, коли був на Святій землі.
Оріана переймалася лише тими науками, які конче слід знати придворній дамі — танцями, співом, соколиним полюванням та вишиванням. Як вона завжди казала, писання є справою старих і священиків. Проте Алаїс вхопилася за таку нагоду обома руками. Вона швидко вчилася й, хоча було не так і багато можливостей використовувати свої знання, все-таки тримала їх напоготові.
Алаїс розклала письмове приладдя на столі, вона не розуміла, що написано в пергаменті, навіть не бажала повністю скопіювати роботу, кольори та стиль. Утім, вона могла зробити невелику копію, поки мала таку змогу.
Робота забрала в неї трохи часу, але завершивши її й поклавши аркуш на стіл, щоб висушити атрамент, Алаїс похопилася: будь-якої миті тато може повернуться до Шато з Книгою Слів. Алаїс швидко сховала Книгу там, де звелів батько.
Її улюблений червоний плащ не надавався до цього. Матерія була надто тонкою, а краї дуже опуклі. Алаїс вибрала грубий коричневий плащ. Він призначався для зимового полювання, але це не завада.
Алаїс вправно надірвала позумент і зробила досить велику дірку, щоб запхнути туди Книгу, потім зашила плащ нитками, які їй подарував Саже, і які пречудово пасували до кольору матерії.
Алаїс накинула плащ на плечі. Зараз він лежав нерівномірно, але коли вона здобуде й батькову Книгу, тоді вони урівноважуватимуть одна одну.
Тепер у неї зосталося лишень одне завдання. Повісивши плащ на стілець, Алаїс підійшла до столу перевірити, чи висох атрамент. Розуміючи, що її можуть кожної хвилини перервати, вона склала пергамент і засунула його в букетик лаванди. Потім вона зв’язала його так щільно, щоб ніхто не зміг віднайти пергамент навіть випадково, і знову поклала пучечок собі під подушку.
Нарешті Алаїс задоволено озирнулась: вона зробила все, що мала, і тепер узялася прибирати знаряддя для шиття.
Раптом хтось постукав у двері. Алаїс одразу ж кинулася відчиняти, гадаючи, що то прийшов батько. Натомість побачила на порозі Гільєма, який не був упевнений, що йому тут раді. Знайома напівпосмішка, дещо розгублені, яку маленького хлопчика, очі.
— Можна мені зайти,
