Лабіринт - Кейт Мосс

«Ти не можеш зупинитися тепер», — умовляла себе вона.

Еліс почала розгортати папери. Вона полегшено зітхнула, побачивши, що там зображено генеалогічне дерево. Перший аркуш мав заголовок ARBRE GÈNÈALOGIQUE[124]. Чорнила вицвіли, і їх часом важко було прочитати, але певні слова вона розрізнила. Більшість імен були написані чорним, але в наступному рядку одне ім’я, АЛАЇС ПЕЛЕТЬЄ — ДЮМА(1193), було написане червоним атраментом. Еліс не могла розібрати ім’я, написане поруч, але рядком нижче, дещо праворуч, зеленим кольором було накреслене ще одне ім’я — САЖЕ ДЕ СЕРВІАН. Поряд з обома цими іменами був намальований золотистий значок, що вирізняв їх з-поміж інших. Еліс узяла кам’яний диск і поклала його візерунком догори коло знаків на аркуші. Знаки були ідентичними. Еліс перегортала аркуші, поки не дісталася останнього. Тут вона знайшла записи щодо Грейс, дату її смерті було внесено чорнилом іншого кольору. Дещо нижче та збоку були записи про батьків Еліс.

Останній запис стосувався її і був зроблений червоним кольором — ЕЛІС ГРЕЙС (1974). Поряд з ним також був золотистий символ лабіринту.

Підтягнувши коліна під самісіньке підборіддя та охопивши себе руками, Еліс сиділа, не відаючи, скільки часу вона провела в тихій пустій кімнаті. Нарешті вона все зрозуміла. Минуле тягнулося до неї, воліючи пробудити її, — незалежно від того, хоче вона цього чи ні.

Подорож із Саллель-д’Од у Каркассон минула наче в безтямі. Коли Еліс повернулася у свій готель, його хол був переповнений новоприбулими, тому вона сама зняла з гачка ключі від свого номера і зійшла сходами нагору, ніким не помічена.

Діставшись дверей кімнати, Еліс помітила, що їх прочинено.

Дівчина завагалася. Вона поставила коробку з-під взуття та книги на підлогу і штовхнула двері всередину, відкривши їх досить широко.

— Allo? Агов?

Еліс пробіглася очима по кімнаті. Всередині усе виглядало так, як і до її від’їзду. Долаючи переляк, Еліс переступила через речі, що стояли на порозі, і, зробивши крок уперед, одразу ж зупинилася. У кімнаті пахло ваніллю та не надто якісним тютюном.

За дверима почувся якийсь рух. Серце Еліс підстрибнуло, і клубок застряг у горлі. Вона обернулась якраз учасно і встигла помітити сірий піджак та чорне волосся, що відбивалися у склі. Потім її сильно вдарили у груди, і вона відлетіла аж до шафи. Еліс забилася головою об дзеркальні дверцята так сильно, що всередині задрижали вішалки на перекладині, неначе камінчики котилися по жерстяному даху. Кімната попливла. Усе мерехтіло перед очима, втративши свої обриси. Еліс заморгала. Вона чула, як чоловік побіг униз сходами.

Давай. Швидше!

Еліс звелася на ноги і попрямувала за грабіжником. Вона збігла сходами в хол, де велика група італійців загородила їй дорогу. Занепокоївшись, вона почала нишпорити по переповненому холу очима і швидко помітила, що чоловік утікав боковими дверями.

Еліс кинулася крізь юрбу та багаж, перескакуючи через валізи й сумки, потім вибігла за чоловіком у садок. Він уже вибіг майже за територію готелю. Зібравши рештки сил, Еліс кинулася за ним, але чоловік був дужчим.

Коли вона дісталася головної дороги, його і слід загув. Він просто зник, розчинився у натовпі туристів, що снували по Сіте кожен у своєму напрямку.

Еліс сперлася руками на коліна, намагаючись відсапнути. Потім торкнулася пальцями потилиці. Там уже з’явилася ґуля.

Востаннє подивившись на дорогу, Еліс рушила назад до стійки реєстрації. Перепрошуючи, вона підійшла одразу до початку черги.

— Pardon, mais vous l’avez vu?[125]

Дівчина за стійкою виглядала роздратованою.

— Я приділю вам час, щойно завершу справу з цим паном, — сказала вона до Еліс.

— Боюся, це не може чекати так довго, — не здавалась Еліс, — у моєму номері хтось був. Він вибіг звідси кілька хвилин тому.

— Справді, мадам?

Еліс підвищила голос настільки, щоб її могли чути усі.

— Il у avait quelqu’un dans ma chambre... Un voleur[126].

У переповненому холі раптом запала тиша. Очі чергової широко розплющилися, вона зіскочила зі свого стільця і на кілька хвилин зникла. За секунду з’явився