У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна - Генрі Райдер Хаґґард

Там ми знайшли Харута і близько двадцяти інших ватажків, за якими на шанобливій відстані стояла приблизно сотня білих кенда, переважно жінок і дітей, оскільки чоловіче населення вже жнивувало.

Нас провели на почесні місця.

Коли ми всілися (Ханс став за нами), піднявся Харут і повідомив, що від чорних кенда прибуло посольство, яке зараз постане перед зібранням.

Увійшло п’ятеро досить лютих на вигляд чорних кенда, без зброї, але зі своїми звичними срібними ланцюжками на грудях, із позначками їхнього звання.

У їхньому ватажкові я впізнав одного з парламентерів, які говорили з нами перед тією битвою, коли я потрапив у полон.

Він виступив уперед і сказав, звертаючись до Харута:

— Нещодавно, о пророче Дитяти, я, вісник бога Джани, що говорив вустами царя Сімби, застерігав тебе і твого брата Марута, але ви не послухалися мене. Тепер Джана взяв Марута, і я знаву прийшов застерегти тебе.

— Я пам’ятаю, — покірно перервав посла Харут, — що вас, які передали мені слова Сімби, було двоє. Але Дитя наклало свій карб на чоло одного з вас. Якщо Джана взяв мого брата, то де ж твій?

— Ми застерігали вас, — продовжував посол, — але ви прокляли нас в ім’я Дитяти.

— Так, — знову перервав його Харут, — ми прокляли вас трьома прокляттями. Прокляттями бурі, голоду і війни. Два перших уже справдилися, залишається третє, яке скоро впаде на вас.

— Я прийшов говорити з тобою про війну, — сказав посол, дипломатично уникаючи інших тем.

— Це нерозсудливо, — заперечив Харут, — ви вже билися з нами, але мало чого досягли. З вашого боку вбито багатьох, а з нашого мало. Білий пан уник ваших рук та бивнів Джани, у якого тепер не вистачає ока. Якщо він бог, чому він не міг убити беззбройну білу людину?

— Джана відповість сам за себе, Харуте. Ось слова, які він говорить вустами царя Сімби: Дитя знищило мої посіви, тому я вимагаю, щоб його народ віддав три чверті своїх. Хай вони зберуть збіжжя самі і складуть на південному березі річки Тави. Хай народ Дитяти видасть білих людей, щоб їх принесли мені в жертву. Хай біла пані, Хранителька Дитяти, стане дружиною Сімби, а з нею і сто дівчат вашого народу. Хай зображення Дитяти принесуть до річки Тави і продемонструють богу Джані у присутності його жерців і царя Сімби. Ось чого вимагає Джана вустами царя Сімби.

Я бачив, як здригнувся Харут і все зібрання, коли почули ці облудні вимоги.

— А якщо ми відмовимося виконати це? — все ще спокійно запитав Харут.

— Тоді Джана оголошує вам останню війну, — зухвало закричав посол, війну доти, доки не буде убитий останній чоловік, поки Дитя, якого ви шануєте, не перетвориться на попіл, поки ваші жінки не стануть нашими рабинями, поки ваша земля не буде спустошена, а ім’я ваше забуте! Вже воїни Джани зібралися, і він трубним звуком закликає їх до бою. Завтра або найближчого дня ми нападемо на вас і всіх винищимо, перш ніж зійде повний місяць!

Харут підвівся і, вийшовши з-під навісу, став спиною до послів і пильно подивився на віддалені високі гори.

Я з цікавості пішов за ним і побачив, що ці гори були оповиті темними, важкими хмарами.

— Послухайтеся моєї поради, друзі, і швидше їдьте до річки Тави, — сказав послам Харут, повертаючись під навіс, — у горах зараз іде такий дощ, якого я ніколи не бачив. Ваше щастя, якщо ви встигнете перейти річку, перш ніж вона розіллється.

Ця звістка, здавалося, стривожила послів. Вони вийшли з-під навісу і дивилися на гори, перешіптуючись. Потім повернулися і з байдужим виглядом зажадали відповіді на свої вимоги.

— Хіба ви не здогадалися про неї? — запитав Харут.

Потім, випроставшись на повний зріст, він загримів:

— Поверніться до свого злого бога, прихованого в образі лісового звіра, і до його раба, що іменує себе царем, і скажіть їм: “Так говорить Дитя своїм рабам, собакам чорним кенда, що зважилися обурюватися: перейдіть, якщо можете, мою річку. Ти вже мертвий, Джано! Ти вже мертвий, рабе Сімбо! Ви вже розсіяні, собаки чорні кенда! Ви житимете на безплідній землі, де вам доведеться рити глибокі колодязі, щоб добути воду і харчуватися дичиною, оскільки у вас буде мало хліба”. Тепер забирайтеся геть, та швидше, щоб не залишитися тут назавжди!

Посли повернулися і пішли.

Я був у захваті від артистичних здібностей Харута.

Додам, що як вельми спостережлива людина він абсолютно мав рацію щодо дощу в горах. Як ми дізналися згодом, саме коли посли досягли річки, вона сильно розлилася. Один із них потонув під час переправи, і протягом чотирнадцяти днів річка залишалася непрохідною.

Того ж вечора ми почали готуватися зустріти неминучий напад. Становище білих кенда було вельми серйозним.

У них