У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна - Генрі Райдер Хаґґард

достатньо просторого, щоб умістити нас усіх. У ніші, влаштованій у стіні в дальньому кінці, стояло священне зображення, яке ми з Регноллем розглядали з глибоким, благоговійним інтересом. Це була статуя дитини близько двох футів висотою, вирізана із цільного бивня слона. Вона була настільки ветхою, що жовта слонова кістка покрилася безліччю дрібних тріщин. За її виглядом можна було твердити, що вона була зроблена кілька тисячоліть тому і завжди зберігалася під покривалом. Єгипетське походження статуї не викликало сумнівів. Можливо, що моделлю для неї послужила дитина якого-небудь фараона. Тонка робота свідчила про майстерність художника.

У святилищі не було нічого іншого, окрім крісла з чорного дерева, інкрустованою слоновою кісткою, зображення змії і двох сувоїв папірусу, що лежали в ніші біля статуї.

На превеликий жаль, Харут не дозволив навіть торкнутися їх.

— Тепер ви і народ білих кенда — одне, — сказав він, коли ми вийшли з святилища, — ваш кінець — його кінець; ваша доля — його доля; його таємниця — ваша таємниця. Ти, лорде Ігезо, в нагороду за допомогу нам одержиш леді, яку ми викрали у тебе на Нілі.

— Як вам удалося зробити це? — перервав Харута Регнолль.

— Ми стежили за тобою, пане. Ми йшли за тобою в Єгипті, поки не випала слушна нагода. Коли настала ніч, ми покликали леді, і вона прийшла на наш поклик. Ти пам’ятаєш арабів, що роз’їжджали берегом великої річки за день до викрадення? Ми були серед них і нам удалося на верблюдах відвезти леді через пустелю до нашої країни, точно так, як і, я переконаний, ми перевеземо тебе і її назад.

— Я теж вірю в це, — відповів Регнолль, — ви скоїли мені багато зла. Але як могло статися, що мій хлопчик був убитий слоном?

— Запитай про це Джану, а не мене, — похмуро відповів Харут. — Ти, Макумазане, одержиш у нагороду багато слонової кістки, яку ти бачив на кладовищі слонів по той бік річки Тави. Коли ти вб’єш Джану, що стереже це місце, і переможеш його слуг — чорних кенда, ми дамо тобі верблюдів, щоб довезти слонову кістку до кораблів. Що стосується тебе, жовта людино, я думаю, що ти, який скоро успадковуватимеш усі речі, не шукаєш нагороди.

— Старий маг хоче сказати, що я скоро помру, — задумливо спльовуючи зауважив Ханс, — що ж, баасе, я готовий, якщо спершу помре Джана і дехто ще. Адже я вже застарий для подорожей і битв і тому буду радий перейти до країни, де знову зроблюся молодим!

— Дурниці! — вигукнув я.

— Західна і східна дороги, — продовжував Харут, — єдині шляхи, що ведуть у Храм на вершині гори. Західний шлях, який іде через пустелю, легко захистити. Щодо нього нам нічого турбуватися, оскільки не звідти слід чекати нападу. Інша справа — східний. Я вам покажу його, якщо ви поїдете зі мною.

Він віддав кілька наказів жерцям; ті подалися майже бігцем і через якийсь час повернулися, ведучи кількох верблюдів.

Ми сіли на них і, проїхавши півмилі, досягли ряду прямовисних скель, що утворювали зовнішній кратер.

У цих скелях був прохід шириною дві-три сотні ярдів, у середині якого проходила дорога з окопами обабіч, улаштованими, очевидно, для оборони.

Помітивши, що ці укріплення є ненадійним захистом, я запитав, коли вони збудовані.

Харут відповів, що під час останньої війни, близько ста років тому, коли чорних кенда вигнали з цього місця, оскільки білих кенда на той час було більше, аніж тепер.

— Отже, Сімбі відома ця дорога? — запитав я.

— Так, пане. І Джана знає її, бо часом він відвідує ці місця і вбиває всіх, кого зустріне. Тільки до храму він ніколи не насмілюється наблизитися.

Я сказав Харутові, що потрібно негайно зміцнити це місце.

— Так, пане, — погодився він, — ми не достатньо сильні, щоб напасти на чорних кенда в їхній країні або зустріти їх у відкритому полі. Тільки тут може відбутися рішуча битва між Джаною і Дитям. Ви будете тут керувати при спорудженні різних укріплень, які допоможуть нам перемогти Джану і чорних кенда.

— Ти думаєш, Харуте, що цей слон супроводжуватиме Сімбу і його воїнів?

— Безперечно, пане. Так було завжди. Джана покоряється Сімбі і деяким жерцям чорних кенда, предки яких вигодували його. Крім того, він сам уміє думати за себе. Це невразливий злий дух.

— Його ліве око і кінець хобота виявилися вразливими, — зауважив я, — хоча я не сумніваюся в його здатності міркувати.

Ми зробили кілька вимірювань; Регнолль, добре знайомий із такими речами, начорно зробив у своєму записнику креслення місцевості для складання плану нових укріплень.

Ми повернулися до міста, де мали тепер багато справ. Стомлені тривалою їздою, безсонною ніччю і всіма попередніми хвилюваннями ми, трохи поївши, вкладалися спати.

Близько п’ятої години нас розбудив посланець Харута, просячи прийти у важливій справі до будинку зборів, який розташовувався неподалік від нашого будинку на площі, де відбувалася мінова торгівля.