У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна - Генрі Райдер Хаґґард

Усілякий відступ був відрізаний, оскільки від лазутчиків ми дізналися, що чорні кенда, добре знайомі з місцевістю, поставили кілька тисяч охоронців на західній дорозі і схилах гори.

Єдиний шлях через печеру, що залишався, ми самі загородили великим камінням.

Загалом, ми опинилися у становищі щурів, що потрапили в пастку, і нам тільки залишалося або перемогти, або померти, оскільки полон приніс би нам долю, гіршу за смерть.

Я зробив останній обхід невеликого загону, який жартома охрестив “Загоном влучних стрільців”, хоча, правду кажучи, їхню стрільбу можна було назвати якою завгодно, тільки не влучною.

Стрільці стояли на своїх місцях, ховаючись за стіною, причому позаду кожної пари сидів навпочіпки запасний, готовий змінити полеглого.

Я переконався, що в шкіряній сумці кожен мав двадцять патронів.

Побоюючись безладної стрілянини, як це буває навіть у добре дисциплінованих військах білих, я не забезпечив їх великою кількістю патронів.

Решта запасу (приблизно по шістдесят патронів на кожну рушницю) була у кількох старих, які сиділи в порівняно безпечному місці за лінією. Їм було віддано наказ передавати патрони в бойову лінію потроху, але не раніше, ніж у цьому справді виникне потреба. Це було необхідно для того, щоб не змарнувати жодного пострілу.

Зробивши кілька вказівок і застережень виконуючим обов’язки сержантів загону, я повернувся в альтанку, влаштовану для нас за скелею, і вирішив, якщо вдасться, подрімати до початку битви кілька годин.

Тут я знайшов Регнолля, який щойно повернувся з обходу укріплень, влаштованих ним із великою ретельністю, і який оглянув, чи всі загони білих кенда готові до виконання свого призначення в обороні.

Він був стомлений і надто збуджений, щоб одразу заснути.

Ми поговорили трохи про майбутню битву. Потім я запитав його, чи не чув він щось про свою дружину.

— Нічого, — відповів він, — ці жерці не говорять про неї. Та якби й говорили, я б нічого не зрозумів, оскільки Харут — єдина тут людина, з якою я можу спілкуватися. Крім того, я суворо тримав своє слово, і навіть коли мені випала нагода побачити її під час зміцнення західної дороги, зробив гак, щоб не проходити повз будинок, де вона живе. Ох, Квотермейне, друже мій! Гірше за все те, що до неї, як я дізнався від Харута, досі не повернувся розум.

— Навпаки, це добре, — заперечив я, — оскільки вона принаймні не страждає. Але яким чином ви і бідолаха Саведж могли бачити її в місті Дитяти? Адже це не фантазія, бо, за вашим описом, на ній було таке саме вбрання, яке ми бачили на Святі перших плодів.

— Я теж не розумію цього, Квотермейне. На світі буває багато дивних речей, над якими ми іноді сміємося, бо вони не сумісні з нашим обмеженим розумінням. Але слухайте, Квотермейне, якщо я загину, що легко може статися, а ви переживете мене, ви маєте зробити все залежне від вас, щоб переправити її до Англії. Ось приписка до моєї духівниці, належним чином засвідчена Саведжем і Хансом. За нею вам надається необхідна сума для покриття всіх витрат і дещо для вас самого. Візьміть її.

— Я зроблю все, що буде в моїх силах, — відповів я, ховаючи документ до кишені, — а зараз не будемо більше думати про смерть. Це може перешкодити нашому сну, якого ми надто потребуємо. Я сподіваюся вижити, влаштувавши хороший урок цим недолугим чорним кенда, і провести вас і леді Регнолль до берега моря. На добраніч!

Після цього ми міцно заснули і проспали кілька годин.

Прокинувшись, я побачив Ханса, який сидів біля входу в альтанку, покурюючи свою рогову люльку, і тримав на колінах одноствольну рушницю “Інтомбі”.

Я запитав його, котра година, і дістав відповідь, що до світанку залишається години зо дві. На запитання, чому він не спить, він пояснив, що вже спав і уві сні бачив мого покійного батька. Трохи згодом, коли я допивав свою каву, до мене прийшли посланці від Регнолля, який устав раніше за мене.

Я обернувся, щоб передати чашку Хансові, але він уже зник. Поставивши її на землю, я заглибився в розгляд справи, в якій прийшли послані.

Тим часом увійшли наші лазутчики, які всю ніч стежили за табором чорних кенда.

Вороги розташувалися не більше, ніж за півмилі від нас на