У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна - Генрі Райдер Хаґґард

Ми пройшли через них і не привернули нічиєї уваги, мабуть, через те, що всі були зайняті розмовою або молитвою.

Пройшовши трохи, ми зупинилися, і я голосно промовив:

— Білі люди і їхній слуга прийшли на запрошення Харута. Проведіть нас до нього.

Усі обернулися і здивовано дивилися на нас. Ми стояли в тіні, оскільки сонце піднялося ще не дуже високо.

— Смерть їм! — раптом закричав хтось. — Смерть чужинцям, які осквернили наш храм!

— Як! — відповів я, — ви хочете вбити тих, кому ваш головний жрець обіцяв безпеку, тих, з чиєю допомогою, як говорив ваш оракул, ви сподіваєтеся вбити Джану і дати відсіч ворогам?

— Як вони дізналися про це? — закричав інший, — це маги!

— Так, — сказав я, — якщо сумніваєтеся, підіть і погляньте на вартового печери, про смерть якого говорив ваш оракул. Ви побачите, що він не збрехав.

Коли я це говорив, у ворота вбігла людина в білому одязі, що розвівався за вітром.

— О жерці і жриці Дитяти! — кричав він. — Стара змія померла. На мені лежав обов’язок годувати її в день нового місяця, і я знайшов її мертвою!

— Ви чули, — спокійно сказав я, — батько змій мертвий. Ми подивилися на нього, і він помер.

Усі тихо стояли і дивилися на нас, як отара переляканих овець. Потім натовп розступився, і з’явився схожий на біблійного патріарха Харут. Він уклонився нам зі своєю звичною східною ввічливістю. Ми теж відповіли йому поклоном.

— Отже, ви тут? — звернувся до нас Харут своєю особливою англійською мовою, прийнятою, можливо, білими кенда за мову, відому тільки магам.

— Ти запросив нас, і ми прийшли, оскільки вважаємо неввічливим не прийняти твого запрошення. Ми пройшли через печеру, де живе огидний плазун, нешкідливий для тих, хто не боїться його. Ви не помітили нас, але ми були присутні на вашому богослужінні і все бачили і чули. Наприклад, ми бачили дружину лорда, викрадену вами в Єгипті, хоча ти, Харут, будучи брехуном, присягався, що не викрадав її. Ми чули, що вона говорила після того, як вдихнула дим вашого куріння.

Харут зблід, підвів очі до неба і захитався, неначе готовий впасти.

— Як вам це вдалося? — запитав він слабким голосом.

— Це байдуже, друже мій, — гордовито відповів я, — нам тільки треба знати, коли ви повернете цю леді її чоловіку.

— Ніколи, — відповів він, оговтавшись, — спершу ми вб’ємо вас, потім її. Вона залишиться тут до самої смерті.

— Слухай, — втрутився Регнолль, — я сильніший за тебе. Якщо ти зараз же не пообіцяєш повернути мені мою дружину, я вб’ю тебе цією палицею.

— Пане, — з гідністю сказав старий, — я знаю, що ти можеш зробити це, і якщо ти вб’єш мене, я буду тобі вдячний, оскільки мені дуже складно жити. Але що хорошого вийде з цього? Всі ви помрете за хвилину після мене, а леді залишиться, доки не помре або доки цар чорних кенда не зробить її своєю дружиною.

— Дайте мені сказати, — втрутився я, наступивши Регноллеві на ногу. — ми чули, що говорив ваш оракул, і знаємо, що ви вірите в його слова. Він сказав, що тільки з нашою допомогою ви можете перемогти чорних кенда. Якщо ви не пообіцяєте виконати те, що ми хочемо, ми не допомагатимемо вам. Ми спалимо весь порох і розплавимо свинець; тоді наші рушниці не зможуть говорити з Джаною і Сімбою. Але якщо ви обіцяєте нам виконати наші вимоги, ми навчимо ваших людей стріляти з тих 50 рушниць, які в нас є, і з нашою допомогою ви переможете ворогів. Ти зрозумів Мене?

Харут ствердно хитнув головою і запитав, погладжуючи свою довгу бороду:

— Що ж ми маємо обіцяти?

— Ми хочемо, щоб після того, як Джана буде вбитий, і чорні кенда переможені, ви повернули нам викрадену леді і дали нам всім змогу піти з вашої країни.

— Ви вимагаєте неможливого, — сказав Харут, — це згубить нас. Але сядьте і поїжте. Тим часом я поговорю з іншими жерцями. Не бійтеся, ви в безпеці.

— Нам нічого боятися. Це ти — викрадач леді і призвідець смерті Бену, бійся. Пригадай слова оракула, Харуте.

— Я знаю їх. Але мені незрозуміло, звідки ви дізналися про них, — відповів він, після чого віддав кілька наказів.

Ми були оточені вартою і проведені через натовп у другий двір храму, який тепер спорожнів. Жінки принесли нам питво і їжу, яку ми з Хансом заходилися старанно наминати, тоді як Регнолль їв дуже мало. Радіючи, що після тривалих пошуків, нарешті, знайшов свою дружину, він боявся знову втратити її, і це позбавляло його апетиту. Поки ми їли, близько дванадцяти жерців зібралися між вівтарем і святилищем і почали гарячу суперечку з Харутом. По їхніх обличчях було видно, що