Сини Великої Ведмедиці - Лізелотта Вельскопф-Генріх
— Отже, домовились. Лейтенанта ми вже примусимо «годитись, а ти нас поведеш туди. Нам кортить печені л яловичини і танців навколо багаття.
— Але не забувайте про людей, — застеріг скаут. — Якщо хочете зібрати врожай там, де ви не сіяли, — це не так просто. У них, звичайно, теж є гвинтівки і ножі, якими вони досить вправно орудують. Драгуни засміялися.
— Але ж нас більше! Такого ще не бувало, щоб драгунові не дали вола на печеню. Якщо вони мають намір відмовити нам, то ми їх перестріляємо без зайвих балачок.
Гапеда втямив з розмови лише те, що скаут, за звичкою, підкреслював жестами. Але й цього було цілком досить для кмітливого малого бранця. Фермери, пастухи, мисливець на бобрів з дружиною… Може, це Адамс? Адже він чекав на них десь поблизу. Отже, йому загрожує небезпека з боку мілаганська. Треба будь-що попередити його.
Вже зовсім стемніло. Для лейтенанта солдати нап'яли намет, а самі полягали на ковдрах просто на лузі. Коней, навіть не розсідлавши, поставили докупи й охороняли. Гапеда загорнувся у власну шкіряну ковдру і, не викликаючи анінайменшої підозри, ліг між солдатами. Він точно запам'ятав, як було розподілене вартування. Після півночі протягом чотирьох годин вартуватиме скаут. У цей час не варто нічого розпочинати. Якщо ж втекти раніше, скаут помітить його відсутність, тільки-но стане на варту. Отже, для здійснення задуму Гапеді лишався короткий проміжок часу між четвертою годиною ранку і сходом сонця.
— Хлопець заплющив очі і примусив себе заснути. Йому потрібні сили. Гапеда був певен, що прокинеться вчасно. Він навчився прокидатися тоді, коли хотів. Білі люди здебільшого гадають, що малі індійці зовсім не вчаться. Вони дуже помиляються. Індійські діти також проходять ґрунтовну і сувору школу! Гапеда вчився не з шести, а з чотирьох років. Він вчився їздити верхи, стріляти, вистежувати дичину й ворога, завжди володіти собою, зносити голод і спеку. Він навчився говорити правду, якою б гіркою вона не була для нього, й знав історію племені дакотів. Він розумів мову знаків, умів читати й писати ієрогліфи. Він знав, як вирізати стрілу, побудувати намет, зорієнтуватись в незнайомій місцевості. Ще кілька років, і він стане воїном… Подумавши про це у напівсні, Гапеда злякався. Ні, він ніколи не стане воїном, бо ж Ведмеже братство тепер розводитиме плямистих бізонів і житиме мирно з усіма червоношкірими і з усіма хорошими білими людьми. З усіма хорошими… так, але ж серед білих людей є багато сильних і лютих вовків, і їм Гапеда повинен довести свою мужність, мужність, хоч він уже й не вирізуватиме стріл. Мілаганська, до яких він потрапив, — союзники цих лютих і сильних вовків. Він мусить перехитрити їх і розбити їхні плани. А щоб бути спроможним зробити це, йому треба зараз спати. Гапеда навчився володіти собою, і він заснув, бо ж хотів того.
Прокинувшись, хлопець по зорях визначив, що після півночі минуло вже близько двох годин. Скаут з двома драгунами вартував біля коней. Гапеда і взнаки не давав, що вже не спить. Він спокійно лежав, і очі його, здавалося, були заплющені. А насправді хлопець протягом цих двох годин перед утечею пильно стежив за всім.
Нарешті бородатий, одягнутий у шкіру скаут уклався спати. Він знайшов собі зручне, затишне місце біля намету лейтенанта, закутався і скоро заснув, про що свідчили його храп і рівномірне дихання. Гапеда зачекав ще трохи, тому що зміна вартових могла декого збудити. На варту заступило двоє молодих драгунів, очевидно, недосвідчених і легковажних. Вони посідали біля коней і стиха про щось балакали. Хлопець удав, ніби йому стало погано. Він підвівся і пішов за намет у протилежну сторону від місця, де спав скаут і сиділи вартові. Сховавшись там, Гапеда ліг на землю. Тепер починалось найважче з його задуму. Він мусив відповзти травою так, щоб його не помітили вартові.
Гапеда багато вчився повзти непомітно, і тепер з величезною обережністю мав застосовувати свою майстерність. Цьому сприяла і висока весняна трава, і його тонка, худа постать. Він, мов змія, посувався лугом. Було ще зовсім поночі. Позад нього — жодного руху. Вартові, певно, й уваги не звернули на те, що Гапеда не повернувся з-за намету на своє місце. Вони сиділи поряд, вдивлялися в темряву й точили ляси про речі, які їх, видно, дуже цікавили. Серед німої тиші нічних прерій Гапеда ще довго чув їхню приглушену розмову.
Відповзши на таку відстань, що його вже не можна було бачити з бівуаку», хлопець перевів подих. Чи Ігасапа й Часке десь поблизу і чи здогадуються вони про його втечу? Гапеда видерся на горб і задзявкав койотом. У Ведмежому братстві це був умовний сигнал розвідників, який знали навіть діти, а Гапеда навчився у свого батька Четансапи чудово наслідувати його. Згодом у відповідь долинув такий самий дзявкіт.
Гапеда завмер на місці, чекаючи: з'явився Ігасапа. Хлопець коротко розповів йому, що хитрість удалася і що драгуни мають намір наступного дня вчинити щось погане трьом фермерам, що втекли з худобою, мисливцеві на бобрів та його дружині.
— А де знаходяться ці уатшітшун з своїми плямистими бізонами? — зацікавився Чорна Скеля.
— Я втямив тільки, що десь на північ від нас.
— Значить, це ті самі, яких ми з Часке уже бачили. Біжімо швидше.
Підійшов і Часке. Ігасапа з обома друзями, не гаючи ані хвилини, щодуху помчали у північному напрямку. У всіх дакотів прудкі ноги, хоч і не всі вони такі спритні, як підлий зрадник Татокано: Але, коли потрібно, кожен з них пробіжить за день не менше, ніж кінь.
Сонце зійшло. Вже не одну годину бігли три індійці. Недарма вони постійно ще змалку особливо старанно тренували ноги, натирали маззю, робили різні вправи. Увесь тягар свого тіла хлопці переносили на носки ніг, як це звичайно роблять під час швидкого бігу. В повітрі ще віяло ранковою прохолодою, коли до них долинуло здалеку ревіння плямистих бізонів. Воно було зовсім не схоже на рев диких бізонів. Гапеда і Часке раптом
